Слідопит, або Суходільне море

— Життя солдата, любий шуряче, постійно вимагає мізкувати добре,— відказав сержант.— Якби ми тут, на кордоні, нехтували цим, з нас, мабуть, давно вже поздирали б скальпи.

— Хоч як би воно було, а я розглядаю захоплення Гострої Стріли, як одну «обставину», а втечу його — як іншу. Відповідальний за них лише цей Джаспер — Прісна Вода.

— Це таки й справді два докази, шуряче, тільки зовсім різні докази, бо якщо втеча індіянина свідчить проти Джаспера, то захоплення його — говорить саме на його користь.

— Ні, ні! Ці два докази зовсім не суперечать один одному: це не дві різні речі. Як хочеш послухатися ради старого моряка, сержанте, то, не гаючи жодної миті, вживай, доки не пізно, усіх необхідних заходів задля безпеки судна і тих, що на борту. Тендер зараз дає аж шість вузлів, а віддалі на цій сажавці такі мізерні, що незчуєшся, як до ранку ще опинишся у французькім порту, а до вечора — у французькій в’язниці.

— Чого доброго, може бути й так. А що ти радиш мені робити, шуряче?

— Як на мою думку, тобі слід цього Прісну Воду негайно заарештувати й посадити в трюм під варту, а командування тендером передати мені. Все це у твоїй владі, тому що судно належить армії, а ти командир армійського підрозділу на борту.

Сержант Дангем більше години роздумував над цією пропозицією, бо такої вже був він вдачі — довго й глибоко обмірковував свої рішення, а, прийнявши їх, діяв швидко й рішуче. Маючи своїм службовим обов’язком постійно перевіряти, як відбувають наряди солдати залоги, сержант хоч-не-хоч вивчив характер кожного з них, у тім числі й Джаспера, про якого він завжди був високої думки. Та підступна отрута підозри, що вже отруїла його душу, і страх перед інтригами французів, до того ж іще підігрітий старшим начальником, зробили свою справу; тож не дивно, що під враженням цієї глибокої недовіри, яка, здавалося тепер сержантові, ґрунтувалася на незаперечних доказах і фактах, досьогоднішня висока думка про багаторічну бездоганну службу Джаспера щезла вмить. У такому непевному душевному стані сержант вирішив звернутися за порадою до квартирмейстера, що хоч і не був тепер начальником над ним, але з думкою його, як старшого по чину, він мав усе-таки рахуватися. Цей збіг обставин навряд чи був щасливий, бо людині, котра сумнівається у виборі свого рішення, довелося радитися з тим, хто, щоб завоювати її прихильність, обов’язково погодиться з її думкою. Не на користь безсторонньому вирішенню цієї серйозної справи було й те, що її виклав поручникові не сам сержант, а Кеп. До того ж запопадливий старий мореплавець не пропустив при цьому нагоди натякнути своєму слухачеві, на чиєму боці він хотів би бачити квартирмейстера. А поручник М’юр був досить чемний, тому навіть коли б він справді сумнівався в Джасперовій вині, то все одно погодився б із дядьком та з батьком дівчини, руки якої він сподівався добитися. Зваживши ще на те, як були викладені факти, М’юр цілком серйозно схилився до того, щоб командування «Вітрогоном» тимчасово передати Кепові і в цей спосіб попередити можливість зради. Ця М’юрова думка остаточно переконала сержанта у своєму рішенні, яке він і заходився негайно здійснювати.