Слідопит, або Суходільне море

— Стривай, стривай, сержанте!.. Не квапся, будь ласкав, сержанте Дангеме! Якщо вже я маю командувати цим кораблем, то, з твого дозволу, я командуватиму ним сам і обійдуся без військової ради з якимось там коком чи юнгою! Капітан — це все ж таки капітан, і він мусить мати свою думку, хай вона буде навіть хибна. Ти, брат, сам зуби з’їв па службі і тому розумієш не гірше мене, що краще командирові йти хибним курсом, ніж взагалі нікуди не йти. Сам перший лорд-адмірал втратив би авторитет навіть в очах команди свого ялика, якби кожен раз став питатися у стернового, як йому підпливти до берега. Ні, сер, якщо вже мені випало йти на дно, то я піду на дно, але, сто чортів йому в пельку, піду по-морському, з музикою!

— А я, шуряче, ні в яке інше місце йти не хочу, окрім того поста на Тисячі Островів, куди ми оце пливемо.

— Годі, годі-бо, сержанте! Ніж іти безпорадно питатися дороги в кожного матроса чи й будь-кого, крім хіба що палубного офіцера, то краще обнишпорю кожен з цих Тисячі Островів, доки знайду потрібного нам. А зрештою, можна випитати в них що треба, зовсім не виказуючи свого невігластва. Дай я з цими простаками зараз так побалакаю, що вони мені викладуть чисто все, що знають, та ще й баки їм заб’ю так, що вони подумають, ніби я ділюся з ними своїм величезним досвідом. Хіба ми на морі не дивимося, бувало, в зорову трубу, коли довкола нема на що й глянути, або хіба не кидаємо лота задовго до того, як він зможе дістати дна. Та й ви, піхота, либонь, теж знаєте, що найліпший спосіб вивідати щось — це удати, ніби тобі вже все відомо. Свої перші-в житті два рейси я плавав із капітаном, який саме таким чином і вивуджував відомості, потрібні для керування .кораблем, тож іноді це має сенс.

— Я зараз з усього бачу, що ми йдемо вірним курсом,— відповів йому сержант,— а от через пару годин минатимемо косу, і там треба особливо пильнувати.

— А дай-но, шуряче, я звернуся он до того, що біля стерна, і ти побачиш, як я за хвилину-другу вивуджу з нього всі потрібні нам відомості.

Кеп із сержантом пройшлися по кормі й зупинилися біля стернового. Старий моряк, удавши з себе безтурботного і самовпевненого, звернувся до матроса ніби між іншим, але з виразно поблажливим тоном, яким іноді капітан вшановує свого улюбленця-підлеглого.

— Гарний повіває вітерець, правда, хлопче? У вас тут, звичайно, щоночі такий тягне з берега?

— В цю пору — щоночі, сер! — відказав матрос, доторкнувшись рукою до кашкета на знак поваги до нового капітана і родича сержанта Дангема.

— Так само, сподіваюся, й на Тисячі Островів? Вітер, напевно, не зміниться й там, хоч там зусібіч земля.

— Далі на схід, сер, вітер, мабуть, зміниться, бо не буде підвівати з берега.

— Ти диви, он вона яка, ця прісна вода! У ній завжди щось та знайдеться протиприродне. А от серед островів Вест-Індії можна ніколи не сумніватися, що вітер буде і з берега, і з моря. Там у цьому відношенні нема ніякої різниці, а, тут, на цій сажавці, воно, звісно, по-іншому. Ти, друже, певне, всі ходи й виходи вже знаєш на цих Тисячі Островах?