Січеславщина (квадрологія)

— Я сам подивлюся, — кинув на ходу слова заспокоєння. — Це, мабуть, наші.

Скористувавшись цим, Ольга Пилипівна почала швидко шепотіти синові, щоб не йшов більше з хати, докоряла, що злигався з отакими. Навіть сльозу пустила. Та Мишко так злобливо зашипів на неї, що івона злякано вмовкла. А Мишко прислухався до того, що робилося в сінях.

— Якої... матері сюди лізете? — гукав Лука. — Хіба повилазило, що свої... таку мать? Ідіть шукайте інших буржуїв, а тут ми!

Та його, хоч і махнівця, але з селянською мовою, не послухали, і ціла вервечка їх, чоловіка, либонь, із п'ять, втелющилося до вітальні, нанісши повну хату холоду. Перед вів здоровенний, волохатогрудий, щелепомордий матроська, перехрещений через плечі стрічками з набоями, з револьвером, почепленим на ретязі-поводі, на шиї. А з рота, повного золотих зубів, так і перло самогоном.

— Сивака не пускати!? — заревів матрос, відкидаючи з дороги дрібнішого Луку. — Та я тебе... мать... мать!..

А потім раптом знехтував Луку, роззирнувся по хаті — і спинився здивовано перед Дияконом, розпатланим опудалом, жалюгідно-худим, що на ньому, як на кілку, теліпалась широкорукава ряса.

— А, здоров, батя! — вигукнув задирливо. — Чи радий „батькові Махноіві", батя?

— Ність власти, аще не од Бога, — проказав швидко, хоч і затикуючись диякон.

— Га? — не зрозумів матрос.

— Усяка влада від Бога, — пояснив Мишко. — Не бузи, братішка! Це мій папаша. А я, бачиш, у „батька Махна" в армії. Не тронь!

Матросів погляд упав на Оксану, і матросшю втратив раптом всяку охоту балакати з дияконом. Швидко, широкими ступнями підійшов до Оксани і, взявши її рукою за підборіддя, підкинув їй голову так, що вона стрілася поглядом з його по-ідіотському холодними, крижаними очима, — кинула в тії очі гнівну ненависть. Та матрос, либонь, не зрозумів чи не звернув уваги на ту ненависть, а відійшовши трохи, взявся в бік однією, лівою рукою, прискалив око і іввяв критично розглядати. Ну, й дівулька! — клацнув пучками правої руки. Гм..

Оксана тепер уже злякано тремтіла, і, здавалося, ще мить — і вона вдариться в сльози. Становище ж складалося загрозливе. Усі присутні тут чоловіки були безсилі супроти нього. Було так, наче в зграї малих собак чи вовків з'явився ведмідь, що міг одним помахом лапи зім'яти будь-якого з тих псів. І раптом Оксана побачила ще страшніше, — що один із присутніх „псів" таки не думав скорятись велетневі: Лука Нагаєжо поволі зводив за його спиною свою рушницю.

Мишко нетерплячим рухом руки відвів його цівку набік, мовляв, облиш.

— Невже сестричка? — оглянувся в цю мить матрос до Мишка (але руху Лучиної рушниці не побачив).

— Сестра.

— Шкода, — сказав уже мирно матрос. — Я б не відмовивсь від такої... Ласий шматочок!.. А там хто живе? — кивнув він головою на двері до веранди. Відчинив, заглянув з дверей і, побачивши, що то не кімната, причинив знову. — Пішли, братва! — скомандував своїй ватазі. — Пошукаєм настоящих буржуїв, которі проти „батька Махна"...