Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Помітивши, що Катерина все ж таки чекає на відповідь, буркнула:
— То фірмани повинні були зробити порядок за собою…
Катерина пропустила повз вуха і це зауваження. Вирішила твердо не датись дівці спровокувати себе:
— Чи Мариня була при тому, як фірмани забирали упряж з возовні? Не порозтягали вони там нашого сіна?
— Ая, тої самої! Акурат ксьондзівські коні їли б наше торішнє стухле сіно! Я, бігме, не знаю, пощо те сіно тримати? Хіба що їмость думають козу купувати… — додала прикро, примруживши свої все ще буйні, закручені догори вії.
Катерина мовчки укладала коси на голові, задивившись через вікно на чужі сади.
Мариня, ніби почуваючи, що не виведе сьогодні Катерини з рівноваги, заговорила лагідніше:
— Та сіна не порозтягували, але чугрівський фірман украв наше пужално від фаетона.
Катерину аж струснуло щось.
— Котре? Те парадне від повозу? Як украв? Що значить — украв? А де Мариня була?
Пужално, теж одна з фантазій Аркадія, було дороге, зі шкіри й лаку, щедро інкрустоване сріблом та міддю, справжній мистецький витвір. Власник похоронного бюро, що купив у Річинських коні й фаетон, дуже задивлявся на те пужално. Додавав десятку до загальної суми, проте ні Аркадій, ні Олена не могли зважитись продати ту цяцьку. Була думка, що, може, колись зберуться на коні і фаетон, але на таке пужално, зовсім певно, не спромоглися б ніколи. Катерині аж в очах замерехтіло від такої звістки. Запитала, не знати котрий уже раз:
— А де ж Мариня на той час була?
— Та де ж була? Тримала ліхтар, щоб могли добре виїхати…
— І він на Марининих очах украв? — не могла второпати Катерина.
— Хіба ж я знаю, чи то називається «украв»? — розсердилась і собі Мариня. — Паннунця на мене таким голосом, як би я з ним спілку мала, чи що? А то було так: як уже вмістились на бричці, він витягає пужално з дна брички, вже з батогом, та й каже до стрийка Нестора: «Подивіться-но, єгомость, що за пужално я пристарав!» Я зчинила крик, а він — по конях та й поїхав. А стрийко Нестор хоч би йому слово сказали.
— Пужална не подарую, щоб сама мала по нього поїхати, — подумала вголос Катерина. До Марині ж сказала: — Так не може бути, Мариню.
— Правда, я сама кажу, що так не може бути…
— Хай Мариня подасть мені фланель… Скільки разів я говорила Марині, що срібло не можна скидати на купу, а кожну штучку треба фланелею переложити… Мариню, а цей ніж! Хай Мариня подивиться на нього…
— Та що паннунця причепились нині до мене? Срібло чистила не я, а Неля… Хай уже з тією кавою впораюся, бо чую, що панни повставали, зараз снідати схочуть…
В коридорі пролунали кроки людини в сандалях, а вслід за тим почувся плескіт води.
— Зараз по сніданні треба відвезти вазони з квітами до городника… Треба було вчора подумати про те…
Мариня відставила каву набік і спідлоба глянула на Катерину:
— Не розумію… Чи насамперед подвір'я замітати, чи бухшпани[89] відвозити? Чей-ко не роздерусь надвоє…
— Могла б Мариня трохи делікатніше висловлюватись. Хай Мариня поторгується з візником… Не давати більше як злотого.
— Ая! Тої самої! Всі візники в місті знають, що в нас був похорон… Адже з такої оказії, як похорон чи шлюб, то кожний хоче скористати. Навіть мови нема, щоб котрий поїхав за менше як півтора злотого.
Мариня продовжувала готувати сніданок. Насипала цукру в цукерничку, накраяла булки і тепер укладала кусні в апетитну пірамідку.
— Та навіщо Мариня стільки свіжої булки накраяла? На снідання вистачило б тої, що з вечері лишилась.
— Ей, самі зачерствілі недоїдки! Я то висушу і перемелю на булочну муку. Хотіла-м запитати паннунці: а що на обід буде?
— З м'яса нічого не залишилось?
— Теж запитання!
— Бо то Мариня не шкодувала м'яса фірманам.
— Певно, що ні! Хай бідний хлоп теж скористає з оказії.
— Хай Мариня залишить свою філософію для себе, а краще подумає, що б то на обід приготувати. А як там з голубцями?
— В горщиках нічого не залишилось, хіба те, що з тарілок та з полумисків зібрала-м. Ніби те, що гості не доїли…
Катерина вдруге вдала, що не зрозуміла натяку:
89
Самшитові рослини, вазони.