Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Суліман хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку. З незрозумілих для Безбородька причин маклер пообіцяв лише пізніше висловити свою тверду думку в цій справі.
Такі міркування цілком заспокоїли Безбородька. З'їв сніданок, який підсунула йому невидима рука, поголився, викупався, хоч звичайно остерігався брати ванну після їжі, скропився своїми улюбленими «Червоними маками», одягнув новенький, до речі, ще не оплачений перлисто-сірий костюм, туго пов'язав темно-блакитну краватку, велюровий капелюх у руку — і моє поважання!
Не міг досита намилуватись своїм відбитком у дзеркалі. Крутнувся на п'яті, надів капелюх на голову, отак злегка набакир, уклонився галантно своєму двійникові, зробив «перське очко»[90] до того рум'яного красеня напроти і з великого внутрішнього самовдоволення ніжно, любовно поплескав себе по щоках.
Надто добре почував себе, щоб лякатись примар! Якщо й загрожувала йому будь-яка катастрофа, то неможливо, щоб не відчував того! А поки що мав одне передчуття: успіху й перемоги.
Еластичним кроком вийшов на вулицю. Було в його легкій ході, в самовдоволеному виразі обличчя щось таке привабне, що незнайомі жінки усміхалися йому.
Куди вдатися? Повинен піти до лікарні, але не хотів появлятися там перед третьою. Не хотів, щоб головний лікар дізнався, що вони з Мажариним помінялись чергуванням.
Раптом спала йому щаслива думка зайти до Валі на квартиру. Вона вчора мала теж нічне чергування. Завжди комбінувала так, аби чергувати разом з ним. Отже, сьогодні буде, напевне, вдома!
Валя мешкала на Сніговій вулиці в похмурому, незграбному будинку, який колись, мабуть, служив за готель, про що свідчила й коридорна однокімнатна система.
В тому будинку мешкали різні підозрілі типи, тому Безбородько уникав туди заходити, а коли складалось, що мусив зайти, то фігурував там як «професор Ястремський». Щоразу, коли покидав той будинок, обіцяв собі неодмінно подбати, аби Валя перейшла на іншу квартиру. Сама Валя висміювала його вразливість. Який-бо їй клопіт, хто живе поруч з нею? Вона й так, крім власниці, кравчихи Люсі та манікюрші Мані, ні з ким не знається, ні з ким не сходиться, ні в кого не буває. А її квартирка, він же й сам не заперечує, з вікнами на південь, суха, чистенька.
Валя приїхала півроку тому з Рівного. Закінчила там медично-санітарні курси і тепер відбувала практику в лікарні. Безбородькові вона відразу запала в око.
Немилосердно молоденька (у лікарні жартували з неї молоді лікарі й санітари: мовляв, з Валею небезпечно починати роман, бо її охороняє ще рука прокурора), брюнетка з білим личком і характерним, обіцяючим мошком у кутиках уст, із здоровими вогкими зубами, наївна, по-дитячому безпосередня, щира, як переважно волиняни, Валя до того впливала Безбородькові на нерви, що він свідомо старався уникати її. А вона, як навмисне, сама попадалась йому під руку.
— Ах, докторе, — заводила співучою волинською говіркою, — де ж ви пропадали? Як же ж скучно було! Не було мені прямо життя без вас, немає тут… нема до кого по-людському заговорити… Скажіть, докторе, чи я справді так погано по-польськи говорю? Чого вони завжди дражнять мене?
— Вони вас люблять, Валюшо, тому й дражнять…
Копилила губи і вдавала ображену:
— Спасибі за таку любов!.. А от ви мене теж любите, правда? А не дражните?..
Не знав, що відповісти на це. Дитина це чи рафінована панянка з тих, ліпших? Не міг розуміти цього навіть він, старий лис.
Пізніше з власного почину завела моду готувати йому другі сніданки. Снідали таки в її кімнатці. Любила сама покраяти булку і пальцями класти шматочки йому до рота.
Дратували його невимовно дотики тих рожевих пальчиків. Натякнув якось багатозначно:
— Забери пальці, мале, бо не втримаюсь і вкушу… потім будеш плакатись на мене.
Зарум'янилась аж по комірець шпитального халата. Потім щиро глянула на нього і відповіла з роззброюючою простотою:
— Як буду плакатись, то не на вас…
Був певний, що має справу уже з жінкою, і тієї ж ночі взяв її… А вранці, переляканий, намагався не попадатися їй на очі. Боявся сліз, докорів, а над усе — претензій.
Валя відшукала його сама в кімнаті старшої сестри. Була усміхнена, звичайна, тільки з ледве помітними синцями під очима.
90
Підморгнув.