Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
— Хай Мариня зварить борщ на кістці від шинки і підігріє голубців, то й буде обід…
Мариня сплеснула в долоні:
— Та які голубці? Хіба оті недоїдки? Про мене, можу підігріти їх, але я їх не їстиму!
Катерина мала вже досить цієї балаканини. Але відповіла ще спокійно:
— Мариню, по-перше, по тих гостях, що були в нас, можна і недоїдки поїсти, а по-друге, ніхто цілого голубця не брав до рота…
У дверях спальні появилася Ольга з папільйотками на голові:
— Катрусю, що робити з постіллю татка?
Катерина переложила срібло фланелею і все разом віднесла до буфета, ключі від якого завжди носила при собі.
— Мариню! Мари-ню!!
— Я тут! Що знову сталось?
— Та те сталось, що я вчора звечора поклала за буфет літр вишнівки, а сьогодні не бачу її!..
— Та й не будете бачити! Ще вчора забрали її тітка Михасева…
— Як забрала? Що значить — забрала?
Мариня і собі підвищила голос:
— Та що паннунця причепились знову до мене? Хочуть паннунця, аби я сказала, що тітка вкрали, чи як?
— Добре… вже добре… хай Мариня не говорить так багато… але скаже до ладу: як то сталося?
— Та так сталося, що вчора стрийко Михась якісь гроші програли в карти, а тітці з тої гризоти аж голова розболілась. Прийшли сюди, і почали нипати за цитриною, і знайшли ту вишнівку. Подивились на світло, покалатали, чи добре заткана, і сховали до своєї торби.
— А Мариня стояла як мальована і дивилася спокійно, як працю розносять?
Мариня, за звичкою, креснула в долоні:
— А то що, я мала за барки з тіткою братись, чи як?
Я їм казала, що тепер, як паннунця заручились, то горілка придасться в хаті, бо треба буде пана доктора коли-не-коли почастувати, а тітка Михасева відповіли мені на те, що в них теж дві дочки і що до них теж може наречений приїхати. А я подумала собі, що найгірше, якби хтось захотів притулитись до такої терлиці, як та їх Аврельця…
Катерина махнула рукою, щоб Мариня замовкла.
— Хай Мариня іде до кухні і не плете тут, як з гарячки…
Вчинок Меланії Річинської глибоко обурив Катерину. Літр вишнівки — то не цяця-пужално, в цьому випадку не йдеться про фактичну вартість речі. Катерину взяла за живе сваволя родичів, зокрема Меланії Річинської, яка, по суті, навіть не була їм родичкою.
Що? Не стало голови родини… валиться будинок і… можна кожному, кому до вподоби, розтягувати по цеглині з руйновища? Що?
Попам'ятає Меланія ту вишнівку, не будь вона Катериною Річинською!
І приплив нової, злої енергії зігрів Катерину. Тепер розглядала, здавалося б, дрібний вчинок Меланії Річинської не як нетактовну поведінку злосливої родички, але як підступний виклик світу, що заздрив їй за Безбородька. Чітким солдатським кроком увійшла до їдальні.
— Мариню, — гукнула через коридор, — прошу накрити стіл до сніданку! Мариня, видно, забула, як снідається в нашім домі.
Мариня спантеличено повела очима по столі:
— Така парада, паннунцю, була добра колись.
— Тепер знову буде так, як колись, — різко обірвала Катерина. — Зрозуміла Мариня?
Мариня зіщулила очі і захихотіла в рукав. Бог свідком, що нічого так гаряче не бажала, аби в цьому домі було знову так, як колись…
Щоб знову могла подавати на снідання шоколад з французькими «бабочками» і грейпфрут з цукром на друге.
Хотіла збагнути дійсну вартість Катерининих слів і тому запитала облудно:
— Я хотіла спитати паннунцю, чи тих учорашніх голубців залишити й для пана доктора на вечерю? Бо я мусила б їх до пивниці віднести, щоб не скисли…
Катерина подивилась пильно на Мариню. Надто добре знали одна одну, і тому виключалась поміж ними будь-яка гра.
— Ні. Для пана доктора принесе Мариня від Кремера пачку сардинок, цеглинку масла і коробку айдамського сирку.
— Тої самої! Нема дурних, — відразу збунтувалася Мариня, — хай іде хтось сміливіший, бо я більше до Кремера не піду! Ми вже стільки наборгували там, що я не маю лиця показатися йому перед очі. Він завжди дивиться на мене такими очима…
— Ет, на Мариню кожний зараз дивиться. По-друге, що то за слово: «наборгували»? Є через хворобу татка, а потім через похорон деякі неврегульовані рахунки, і більше нічого. Дрібничка, яка вирівняється при першій нагоді, і нема про що стільки говорити. Розуміє Мариня?
Мариня смикнула плечем:
— Що тут не розуміти? Але хай паннунця вже за одним махом урегулюють, чи як то кажеться, і молочарку, бо баба мені дихати не дає.
— Все буде, — з достойністю відповіла Катерина, — все наладнається, лише трохи терпеливості. Як тільки пан меценас Білинський переведе наші цінні папери на гроші, все зразу поліпшиться в нас, побачить Мариня.