Сестри Річинські. (Книга перша)

Була певна, що він не відмовиться від того, що вчора скоїлося, хоч, напевне, не дуже багато пам'ятає з усього, що з ним творилось сночі.

Ні, Теофіл надто тонкий дипломат, щоб іти прямими шляхами. Проте це не означає, що він не знайде іншого, саме дипломатичного способу, щоб з честю розв'язатися з панною, якщо тільки переконається, що його розрахунки на посаг панни були безпідставними. Може, наприклад, зробити, як колишній наречений кузинки Аврельці, який безнадійним зволіканням шлюбу призвів до того, що кузина перша порвала з ним.

«Якось-то буде», — підбадьорює себе Катерина і, одразу протверезівши, діловито вискакує з ліжка, накидає на тепле тіло халат і чимчикує до кухні, щоб наказати Марині, що робити сьогодні.

Мариня стояла навколішках, з ліктями на ліжку, і молилась.

— По великій милостині твоїй… замикайте двері, паннунцю, бо протяг тягне…

В кухні віддавало махоркою по вчорашній гостині фірманів. Через відчинене вікно напливав з городів росистий холодок. На драбину біля винограду вискочив сусідський жовтогарячий півень, залопотів крилами і бадьоро прокукурікав.

Починався день праці.

Мариня скінчила молитву. Здмухнула порох з долівки, статечно підсмикнула спідницю на колінах і збиралася бити поклони.

Катерина глянула на жовті, забруднені п'яти і відчула нехіть до пристаркуватої дівки.

«От клопіт, — беззлобно подумала Катерина, — важко з Маринею, а ще було б важче без неї».

Химерна, як березневе повітря, то готова до самопожертви, то злослива, як горбань, працьовита, то знову, під впливом якоїсь хандри, сварлива й лінива, всезнайка, зі всіма безпардонно запанібрата, то знову сповнена удаваної покори вірної слуги, Мариня була трудною у співжитті.

Багато років тому увійшла в дім Річинських з Нелею на руках, яку піймала, здибавши на вулиці, і залишилась уже в ньому.

В хустині кукурудзяного кольору, в червоних відблисках сонячного проміння, що саме залляло веранду, з примруженими кучерявими віями, зарум'янена, з гарненькою дитиною на руках, Мариня справді виглядала надзвичайно.

— Зі шаут ві айне мадонне аус[87]— сказав Аркадій до Олени і не міг досить намилуватися незнайомою дівчиною, хоч, правду сказати, гарною Мариня не була ніколи. Мала добру постать і туге тіло, але широко розставлені вилиці і плескатий ніс хіба що трохи псували вигляд.

Захоплений появою української мадонни з дитиною, отець Аркадій під впливом першого враження, як то в нього часто бувало, запропонував дівчині лишитися за няню. Якось не здивувало нікого, що дівчина з місця погодилася на цю пропозицію і відразу мала стільки відомостей про їх родину. Знала не лише імена всіх дітей, але й примхи кожного з них, ба навіть деякі зовсім дрібні звички дому, як, наприклад, те, що отець Аркадій ніколи не пив на ніч чорної кави.

Загадка, якою, до речі, ніхто серйозно не цікавився, згодом сама по собі розв'язалась.

Мариня, тоді ще Марина, припленталась до міста аж під дім Річинських за слугою Річинських Василюшкою.