Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Отже, я переночував удома, а о шостій годині ранку дістав розпорядження Комітету. Підживившись перед подорожжю, я вирушив у дорогу.
Мій ракетоплан був у цілковитому порядку. С-218 рухається за допомогою термоядерних двигунів. Для підйому він має гелікоптерний механізм, що його рухає енергія звичайних акумуляторів великої місткості. Пропелери-гвинти гелікоптера встановлено на вертикальній осі. Вони відштовхуються од повітря і тягнуть ракетоплан угору, а там вмикається ракетний апарат. А коли ракетоплан набирає потрібну швидкість і вже не потребує підтримки гелікоптерних гвинтів, пілот утягує вісь з гелікоптерним механізмом усередину ракетоплана, ховає гвинт, щоб зменшити шкідливий опір повітря.
Гелікоптер дає змогу моєму С-218 підійматися з землі і спускатися на неї по вертикальній лінії без будь-яких розгонів та розбігів. Ракетоплан за допомогою гелікоптера може знизитися над будь-якою вулицею, оточеною будинками, може нерухомо висіти в повітрі і навіть пересуватися, коли ракетний апарат не діє: для цього треба тільки нахилити вперед градусів на тридцять вісь гелікоптерних гвинтів. Тоді частину тяги буде скеровано в напрямі нахилу — і ракетоплан з невеликою швидкістю летітиме, хоч ракети й не працюватимуть.
За підрахунками, по карті від Москви до островів Фалкленд напрямки 20 тисяч кілометрів, чверть обводу земної кулі. Від Фалкленду до озера Мічіган, за вказаним мені маршрутом, — ще 12 тисяч. А запасів термоядерного палива в ракетоплані на 80 з лишком тисяч кілометрів. Усе гаразд! За чотири години я буду на островах.
На аеродром мене ніхто не проводив. Я увійшов до кабіни і засунув герметичні двері ракетоплана, старанно перевіривши, чи немає де-небудь щілин, крізь які могло б виходити повітря. Це зовсім не зайве: С-218 розвиває найбільшу швидкість у найвищих шарах атмосфери, на висоті близько 30 кілометрів, де повітря вже сильно розріджене і просто висмоктує кисень із кабіни.
Гелікоптерний механізм працював бездоганно. Я набрав висоту і ввімкнув ракетний апарат тільки на висоті 15 кілометрів.
У цю хвилину задзвонив мій приймач. Я натиснув кнопку репродуктора. Спокійний голос диктора промовив:
— Пілот Троянов?
— Так, я слухаю.
— За дорученням Комітету передаю вам прізвища метеорологів, що перебувають на східному березі Фалкленду. Голова експедиції — професор Жан Пелюзьє, його помічник Густав Дюшен, лаборант Еміль Стенуа і художниця Жанна Пелюзьє, дочка професора Пелюзьє. Ви дістали вказівки щодо бухти Оф-Гарборс?
Так. І про порт Стенлей.
— В експедиції зіпсувався радіопередавач. Тому стежте не тільки за радіосигналами, а й за оптичними знаками. Розшукуйте експедицію, не підіймаючись вище як на кілометр. Регулярно викликайте експедицію по радіо — приймач у них працює. Повідомляйте нас. Майте на увазі: якщо ваш ракетоплан зіпсується, ви зможете одержати інші засоби пересування тільки в Буенос-Айресі. Далі на південь нічого немає, все вивезено на північ.
— Слухаю.
— Я скінчив. Комітет бажає вам успіху!
Репродуктор замовк. Комітет дуже дбайливий, він вважав за потрібне сповістити мене про Буенос-Айрес на випадок, коли зіпсується мій ракетоплан. Але хіба С-218 може зіпсуватись? Я певен своєї машини, як самого себе.
Далеко внизу в туманній імлі піді мною пропливала поверхня Землі. Я знов згадав, як описували свої повітряні подорожі люди перших часів авіації, що літали на цих божевільно небезпечних забавках — аеропланах з пропелерами. Вони майже ніколи не піднімалися вище ніж на п’ять кілометрів і гадали, що подолали повітря. Проте я ставлюсь до цих людей з пошаною, як до героїчних сміливців: вирушати в політ над океаном на недосконалих, хистких літаках того часу — то справжній подвиг.
Ракетоплан мчав уперед. Ясна година московського ранку змінилася на хмарну; хмари затягли піді мною всю поверхню землі. Але мій компас та автоматичний покажчик місця перебування ракетоплана були надійніші за опуклу карту, яку я бачив під собою до того. Я знав, що вже лечу над Середземним морем, де пролягають рейси поштових літаків. На швидкості шість тисяч кілометрів за годину зіткнення було б згубним. Тому я зсунув ракетний руль висоти і піднявся ще вище — близько п’ятдесяти кілометрів, куди літаки звичайно не злітають. Тут було безпечніше, і я включив повну швидкість. Покажчик швидкості дійшов до цифри 6000 кілометрів і спинився.
Тепер я відчув себе трохи вільніше, бо по прямій лінії ракетоплан ішов дуже надійно і не потребував керування. До того ж на моєму С-218 було встановлено автопілот. Я настроїв приймач на хвилю постійної радіогазети і увімкнув репродуктор. У кабіні пролунало: