Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
Нарешті він виконає завдання.
Правда, передбачається досить багато свідків. І він іще не вирішив, що саме з ними робити.
Сутичка в «кам’яному мішку»
— Раз! — вигукнув Щербатий.
Зрозумівши, що він говорить серйозно і в будь-який момент справді готовий натиснути на спуск, Федір Рогожин розтиснув руку і «вальтер» із брязкотом упав на камінці. Більше нічого з того, що відбувається, ватажок не розумів.
— Два! — лічив далі довготелесий.
Савка Дьоготь глянув на Матвія Багрова. Мисливець ворухнув плечем, ремінь карабіна ковзнув униз і зброя впала йому під ноги. Закусивши губу, Дьоготь міцніше стиснув свою гвинтівку.
— Ти не п’яний часом, кореш? — крикнув він.
— Три! — переможно проголосив Щербатий і пальнув. Куля чиркнула Савку по правиці, пальці розтислися, рушниця випала, а сам Дьоготь, схопившись за глибоку подряпину, кинувся через потічок до схилу.
Тепер стріляв бровастий. Куля збила фонтанчик просто біля Савчиних ніг, і лише тоді він зупинився.
— Сука!
— Я попереджав! — у голосі Щербатого навіть прозвучали нотки вибачення. — А хто з нас сука, давайте просто зараз розбиратися!
— Ти за базаром стеж, баклан!
— Я тебе, Дьоготь, точно заткну назавжди! — Щербатий погрозливо клацнув затвором, досилаючи патрон у патронник. — Стійте так і відповідайте: хто з нас сука, а хто — чесний фраєр! Я знову рахую до трьох! Раз!
— Почекай! — відсторонивши рукою Багрова, Рогожин зробив кілька кроків до берега потоку, але почув наказ:
— Назад! Стояти де стоїш, Федю!
— Ні, чому ж! — це втрутився з-за спини Щербатого Костя Сотник. — Нехай підійде ближче й сам усе пояснить.
— Ти чого там загавкав! — Рогожин, відчувши явну провокацію з його боку, раптово почав утрачати самовладання. — Не знаю, що там між вами вийшло, але ти, Щербатий, у будь-якому разі дурню впоров, послухавши цього лягавого!
— Не скажи, Федю! Він не лягавий, це точно. Даремно ти, Федю, людину лягавим без доказів називаєш. Довести це ще треба, а ти отак, без жодного факту…
— Хай, хай підійде ближче! — не вгавав Сотник, і Гармаш зараз багато дав би за те, щоб побачити вираз його обличчя.
— Підійди, підійди сюди, Федю. Не бійся, бо «раз» я вже порахував, лишилося ще два рази. А я такий, що збитися можу.
Скреготнувши зубами, Рогожин поволі пішов уперед, перебрів потік, проминувши закляклого в воді Дьогтя, і окрик Щербатого зупинив його вже по другий бік потоку, за п’ять метрів од схилу.
Тепер Багров і Дьоготь стояли спинами до Гармаша. Увага довготелесою цілком переключилася на ватажка. А «вальтер», Павлів трофейний «вальтер», лежав на відстані кількох кроків від нього. І сутінки ставали дедалі густішими.
— То як, Федю, я лише на болоті під ведмеже ревіння в штани срати можу? Ти мені ось просто зараз, при всіх це скажи. Повтори, хай люди це ще разок почують.
— О-ось ти про що-о! — Рогожин миролюбно розвів руками. — Ти образився, Щербатий? Так це ж я жартую так, ти ж наче сам жарт підтримав, посміялися всі разом. Вибачитися перед тобою, чи як?
— Чи як. Рижйо знайшли?
— Все правильно. Старлей довів, куди треба. Ніхто нікого не дурить.
— Ага. Отак, значить, — Щербатий кивнув лисою вухатою головою, ніби приймаючи даний факт як незаперечний. — Скажи мені краще, Федю, коли ти придумав мене разом із моїми хлоп’ятами перестріляти, аби золота вам утрьох більше вистачило?
— Чого це ти раптом…
Постріл не дав йому договорити. Щербатий не цілився, куля пройшла над головою, але Рогожин почув її свист.
— Тихо стій! Коли ви з Дьогтем і Мотею про це домовились: до того, як нас на діло підпрягли, чи вже тепер, коли ми за вас усю роботу зробили?
— Це ж яку ти, морда, за нас роботу робив? — не стримався Савка, спровокувавши новий постріл. Цього разу стріляв броватий.
— Чорну роботу, чорну. Для іншої ми не годимося, правда, Федю?
— Послухай мене, тільки добре послухай, — Рогожин уже прорахував ситуацію і зрозумів, що могло статися, чому Щербатий раптово налаштувався проти нього, а головне — хто доклав до цього зусиль. — Проти вас ніхто ніколи нічого не…
Ці переговори могли затягнутися, але рано чи пізно все стало б на свої місця. Гармаш бачив — вони з Костею й без того вигравали час через плутанину в рядах супротивника. Дозволяти ворогу з’ясовувати всі обставини, через які виникло фатальне непорозуміння, в жодному разі не можна. «Вальтер» муляв Павлові очі. Більш слушного моменту, ніж тепер, годі було чекати.