Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
— Повинно стріляти, Костю. Ще толком не ясно, хто такий цей майор Нелюбов і чого він сюди поперся. Але що він військовий, справжній майор — це вже точно. Бач, сам до Господа Бога з докладом зібрався, а про зброю он як подбав. Так тільки вояки мислять, ніхто більше, — Гармаш теж узяв більш знайому трьохлінійку, вставив магазин, клацнув затвором, критично оглянув боєкомплект. — Надовго не вистачить.
— Які не є, а все зуби. Кусатися можемо. Тримай вікно, я двері. Бо дивись, оно вже лізуть.
— Повірили, що ми таки застрелилися?
— Чорт його знає… У що б вони не повірили, перевірити мусять. Бач, мабуть, не до кінця вірять — усі гуртом пруться.
Справді, зі своїх сховків обережно, один за одним, висовувалися супротивники. Зі свого місця обложені не могли роздивитися, хто є хто. Серед усіх лише Щербатий вирізнявся своєю фігурою.
— Довгий — мій, — одними губами прошепотів Сотник, залігши на живіт і взявши мішень на приціл.
— Кого б не підстрелили — все на одного менше, — так само тихо відповів Гармаш, але тут же зачепився поглядом за постать, що скрадалася, кульгаючи. Багров, не інакше. До нього в Павла був особливий рахунок, тому, обережно висунувши з віконечка дуло незграбної трьохлінійки, теж старанно прицілився. — Вогонь без сигналу. Тільки останній перейде потік — смали.
П’ятірка напасників на ходу розосередилася, утворивши півколо. Тримаючи зброю напереваги, вони насувалися на халупку, ступаючи обережно. Та чим ближче підходили до неї, тим безпечнішими ставали їхні рухи. Щербатий навіть розігнувся й опустив карабін дулом униз.
Ось Багров, який рухався на крок позаду інших, нарешті перебрів потік.
Умощуючись зручніше біля дверей, Сотник поворушився, аби міцніше вперти лікоть у землю.
Боковим зором уловивши якийсь рух у темряві халупи, Рогожин іще не зрозумів, що відбувається, та інстинктивно кинувся на землю з криком:
— ЛЯГАЙ!
Його крик злився з дуетом пострілів. Скрикнувши, махнувши в повітрі незграбними руками і впустивши карабін, завалився Щербатий. Багров випередив призначену йому кулю лише на крихітну частку секунди: вона могла влучити в груди, але чиркнула по лівому плечу, вирвавши жмутик із фуфайки. У відповідь заляскали постріли: Савка Дьоготь із броватим били, не цілячись, посилаючи кулі купно у дверну пройму халабуди. Звідти пролунав іще один залп, та обложені тепер не змогли настільки добре прицілитися. Бандити почули свист куль зовсім близько, але жодна з них не завдала шкоди.
Рогожин відразу зрозумів невигідність їхньої позиції. Сушити голову над тим, звідки в його недавніх полонених узялася зброя, зараз не було коли. Відстрілюючись, він скомандував:
— Назад! Назад усі! — і сам відступив до потоку першим. За ним покульгав Багров.
Дьоготь із броватим залягли, прикриваючи їхній відхід, а потім і собі почали задкувати. З халупи стріляли нечасто, видно, економили патрони.
Атака захлинулася. Коли всі повернулися в укриття, лишивши Щербатого лежати на полі бою, Багров люто виматюкався й визвірився на Рогожина:
— Чим це вони стріляють, Федю? Два патрони, кажеш?
— Ти ж сам бачив — при них нічого більше не було!
— Бачив! Не інакше в тій халабуді щось знайшли! Подивитися треба було спочатку, а потім уже…
— Коли — потім? Нас самих Щербатий мало не постріляв, дурню!
— А ти старших людей не собач, сцикун безбожний! Від мене вже два рази кулю Господь відвернув!
— Коли ти такий богобоязкий — чого за це діло взявся? Хіба жадібність — не смертний гріх?
— Ану, цитьте обоє! — гаркнув Дьоготь. — Яка тепер, у сраку, різниця — гріх, не гріх, де вони стволи взяли, де не брали! В них є чим стріляти, і тепер просто так їх не взяти! Думай щось, Федю, думай! Ти ж у нас мозок, мать твою!
Рогожин закусив губу. Дьоготь правий, хоч як не хотілося це визнавати. Тепер їх четверо проти двох, чисельна перевага нібито за ними, але…
— Їх четверо. Одного поранено, вважай — півлюдини, — розмірковував Сотник.
— Як я промазав, чор-рт! — Гармаш роздратовано стукнув кулаком по прикладу.
— Нічого, тепер розумніші будуть.
— Це погано, Костю, коли ворог розумний.
— Більше лобових атак не буде, це ясно. Фактично виходить — троє проти двох. Із усіх лише Рогожина з Багровим треба серйозно стерегтися. Але що вони можуть придумати в цій ситуації?
— Хай в обох розуму сила, ніколи не вирахують, скільки в нас зброї і скільки набоїв.