Шукачі скарбів

Єдиним виходом було повернутися назад до води і спробувати знову перейти річку. В темряві, знаючи силу й підступність течії, це небезпечно. Але так можна виграти час у хижака, і до того ж будь-яка небезпека порівняно з ведмежими іклами здавалася Дмитрові більш прийнятною. Та ведмідь раптом перестав гарчати й рикати, і тільки-но Кохан почав завертати назад, швидко кинувся йому навперейми. Тепер звір біг, одночасно відрізаючи людину від шляху до річки. Будь-яка спроба випередити звіра провалилася б. До того ж, якби Дмитро рвонув до води просто зараз, не розбираючи дороги, відстань між ним і ведмедем неодмінно б скоротилася. Наздогнати його і звалити з ніг при такому розкладі здоровенному хижакові було навіть простіше. Тому Кохан знову розвернувся і побіг у бік болота. Ведмідь тут же припинив рухатися паралельним із ним курсом і знову кинувся навздогін.

Навіть у цю хвилину Кохан якимось чином підсвідомо фіксував — попри все, він рухається у потрібному йому напрямку. Біг просто до ведмежого проходу в болоті. Можлива похибка в розрахунках виглядала не дуже значною, головне — взяти загалом правильний курс. Мабуть, ведмідь відчув і це: знову заревівши, повернув ліворуч, кількома стрибками забіг наперед і тепер знову мчав людині навперейми. Було схоже, що він поступово й послідовно заганяв свою жертву подалі від усіх можливих місць порятунку.

Побачити перед собою болотяний туман Кохан міг навіть у густих сутінках. Але спершу він відчув болото — земля почала м’якшати під ногами. Велетенський звір знову мачав на нього, уже переконаний: тепер здобич точно не втече далеко. Ноги Дмитра раптово почали заплітатися, потім одна перечепилася об корч, що випинався з ґрунту, і Кохан полетів на землю обличчям донизу. Ведмідь ревів уже зовсім поруч, Дмитро навіть чув його важке хрипке дихання. Підхопившись, він знову впав, перекотився — і дуже вчасно. Просто на те місце, де він щойно лежав, важко приземлилася ведмежа туша. Побачивши людину на землі, звір стрибнув, аби разом завершити цю гонитву. Якусь мить палаючі очиці хижака дивилися просто на Дмитра, потім ведмідь трохи незграбно почав розвертатися, щоб повторити напад. Кохан виявився спритнішим: просто з місця відстрибнув далі, приземлився жабою просто на болотяну купину. Відразу занурився у багнюку, підвівся, зробив іще кілька кроків далі від берега. Ведмідь кинувся було за ним, та відчув, як розповзається під ним твань, позадкував і, витягнувши морду, злобно заревів.