Шукачі скарбів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-83-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Шукачі скарбів». Краткое содержание книги:
Нова книга Андрія Кокотюхи, як завжди, захоплює з першої сторінки і тримає в напруженні до останньої. Написана у кращих традиціях класичних авантюрно-пригодницьких романів, оповідь переносить читача то в сучасний Київ, то в Західний Сибір, то на початок минулого століття, то в перші повоєнні роки. Фінал, як завжди, передбачити неможливо.
І раптом Кохан почув новий і зовсім несподіваний серед боліт звук, який він після чотирьох років війни не сплутає ні з чим. Зовсім поруч ударила автоматна черга, причому вухо розвідника визначило — з темряви стріляв ППШ.
Ведмідь заревів тепер уже від болю, велетенська брилоподібна туша здійнялася дибки, а черга не змовкала. Схоже, той, хто стріляв, вирішив випустити в звіра увесь диск. Так воно й вийшло: автомат захлинувся так само раптово, як і озвався, а ведмідь, рикнувши востаннє, завалився на бік і почав здригатися у конвульсіях.
Із сутінок вийшла людська постать. У Кохана, який іще кілька секунд тому намагався перекричати ведмеже ревіння, враз ніби відібрало мову. Він лише смикнувся назустріч постаті, від цього вгрузнувши майже до пахви.
— Живий там? — крикнув рятівник і, обійшовши ведмежу тушу, відстібнув пасок і кинув Дмитрові один кінець. Побачивши, що стоїть досить далеко, незнайомець обережно зробив два кроки вперед, потім — іще один, і тепер Кохан міг схопитися за ремінь правою рукою. Незнайомець почав тягнути, поволі відступаючи назад. Він так само вгрузав, але там, де він стояв, болото затягувало лише до колін. Кілька ривків — і Дмитро відчув, як твань неохоче звільняє його з обіймів.
Вибравшись на тверде, він мало не кинувся в обійми несподіваному рятівникові, та раптом стримався. Хоча темрява вже остаточно замінила сутінки, зблизька Кохан міг розгледіти не лише обличчя незнайомця, яке, власне, нікого йому не нагадало, а й майорську форму МДБ, у яку той був одягнений.
— Чого став? — коротко запитав майор, піднімаючи з землі автомат, викидаючи відстріляний диск. Кохан мовчав, і незнайомець, підхопивши речовий мішок, розв’язав його, потім поставив на землю, нахилився над ним, покопирсався всередині, витягнув змінний диск і під’єднав його до ППШ. Після цього спокійно затягнув вузол на горловині мішка, автомат закинув за спину дулом донизу. — Мало не зжерли, правда?
Голос цього майора здався Кохану неприродним. Хоча у вухах досі стояло ведмеже ревіння, він відзначив — вимова у нього аж надто правильна. Незважаючи на свою несподівану і вчасну появу, емдебешник відразу насторожив Дмитра.
За кілька років він бачив усяких чекістів, аби порівняти й переконатися: найбільше слід стерегтися не хамуватих лейтенантиків, а ось таких грамотних майорів та полковників із вищими освітами та знанням іноземних мов. Жваві й старанні служаки до, а особливо — під час війни, могли викрити шпигуна лише на тій підставі, що боєць чи молодший командир володіли німецькою. Особливо це проходило на початку, до літа сорок другого року включно, коли радянська армія відступала під ударами та контрударами німців. Потім, коли поразки змінилися частішими перемогами, активність мисливців за шпигунами дещо знизилася. Кохан кілька разів опинявся буквально на межі звинувачення в зраді. Рятувало тільки те, що він служив у фронтовій розвідці. Тому начальство, яке в деяких випадках менше піддавалося паніці, періодично пригальмовувало надмірну активність та пильність особістів.
Ну, і потім — Бригітта. Те, що вона опинилася в тюрмі й піде етапом у табори років на десять як іноземна шпигунка, цілком і повністю на совісті МДБ.
— Ти, я бачу, не дуже радієш…
— З чого? Звісно, я дякую, товаришу майор… Просто все дуже так… несподівано… Офіцер держбезпеки в тайзі, вночі, на болотах…
— Усе поясню пізніше, — майор штовхнув ногою розстріляного ведмедя, спробував навіть витерти брудні чоботи об його шерсть. — Я почув крики, звіряче ревіння і зробив те, що повинен був зробити. Шкуру з нього собі на згадку здирати не будеш?
Питання прозвучало несподівано, Кохан замість відповіді лише мовчки хитнув головою.
— Правильно. Не треба — шкура попсована. Ну, може, ходімо звідси? Тут не дуже зручне місце для розмови.
Перш, ніж піти, Кохан нахилився над ведмедем. Автоматна черга прошила його могутню тушу в двох місцях, але все ж таки вбили звіра кулі, послані в голову. Він торкнувся рукою роззявленої пащі — і ледь устиг висмикнути пальці. Щелепи зімкнулися в останній звірячій агонії.
— Здоровий, гад…
— Здоровий, — погодився майор, закинув речмішок на ліве плече, запитав: — Перекуримо?
— Перекуримо, — погодився Дмитро, раптом усвідомивши — саме цигарки йому зараз не вистачає. У речовому мішку майора знайшлася наполовину скурена пачка «Казбеку», дбайливо вкладена так, аби зберегти «міське» куриво від вологи. Припалили від піднесеної майором запальнички, після чого той повів розмову далі: