Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
В ці. дні знову заговорила стенографістка Ельза Браун. Вона передала фрау Шульц, що до Парижа приїхав якийсь Пауль Бель — представник іноземного відділу націстської партії. Тим відділом керує Ріббептроп, якого призначив Гітлер.
На дуже таємній нараді у радника німецького посольства, де були присутні лише вісім особливо довірених осіб, Бель, що дістав од Ріббентропа спеціальне завдання підготувати повстання у Парижі, зробив інформацію. Він сказав, що встановив тісні контакти з керівниками всіх трьох найбільших фашистських організацій Франції, що розроблено докладний план спільного повстання. Столицю поділено на десять секторів, на чолі кожного сектора поставлено досвідчених керівників з відставних офіцерів, які мають чимало зброї.
Ельза Браун сказала, ніби на цій нараді відверто говорили, що префект паризької поліції К'япп тримає в своїх руках усі нитки змови, але не тільки не робить ніяких спроб викрити її, а навпаки — всіляко допомагає фашистським організаціям. Нещодавно К'япп випустив на волю двох відомих керівників організації «Колишні фронтовики», в яких під час обшуку було знайдено зброю і докладний план повстання. І хтось своєчасно попередив фашистів про те, що поліція має намір учинити наліт на склад зброї. Обізнані люди твердять, що це теж робота префекта поліції… На закінчення Бель сказав: краще тепер піти на певний ризик — одним махом покінчити з республіканським ладом у Франції і посадити фашистів на чолі майбутнього уряду, ніж потім довго воловодитися з французами, а може, навіть починати війну проти них. Бель обіцяв перекинути через бельгійський кордон у Францію ще зброї і порадив не скупитися, даючи фашистським організаціям фінансову допомогу.
На нараді постановили прискорити підготовку до повстання, хоч певний строк не назвали — було тільки висловлено побажання не відкладати його пізніше березня.
Василь розповів Сар'янові про плани німців, поклав поговорити і з Маріньє.
Маріньє зацікавлено вислухав Василя і сказав, що про все негайно повідомить міністра, ні в якому разі не називаючи прізвища мосьє Кочека.
— Хіба я не розумію, що нам, як іноземцеві, ризиковано втручатися в політику. — Вихована людина, він навіть не спитав, звідки у співвласника рекламної фірми такі відомості.
З того, як швидко було вжито заходів і К'яппові дано відставку, можна було зрозуміти, що уряд мав ще й інші відомості про діяльність префекта поліції та про підготовку фашистського повстання. Завдяки цьому швидкому і рішучому удару день повстання, мабуть, значно відсунувся б, якби не скандал, що несподівано вибухнув у Парижі.
Один з найбільших французьких фінансистів Олександр Стависький, який орудував мільйонами, несподівано для всіх збанкрутував і наклав на себе руки. Після його смерті з'ясувалося, що створений ним банк та інші підприємства — фіктивні, а сам Стависький — аферист високої марки. До його фінансових махінацій, як виявилося, були причетні багато політичних діячів і парламентаріїв. Парижан це вкрай обурило: банкротство Стависького зачіпало інтереси сотень тисяч людей, дрібних власників акцій його фіктивних підприємств.
Газети повідомили, що шостого лютого, о третій годині дня, відбудеться засідання Національних зборів. А напередодні, пізно увечері, в квартирі Василя пролунав телефонний дзвінок. Фрау Шульц — Василь пізнав її по голосу — просила до телефону мадам Маріанну.
Досі фрау Шульц ніколи не дзвонила їм додому, і Василь збагнув, що тільки надзвичайні обставини змусили її те зробити. І справді, поклавши трубку, Ліза сказала, що їй треба негайно зустрітися з фрау Шульц.
— Як я зрозуміла, у неї щось невідкладне, — додала вона, швидко надіваючи пальто.
— Я проведу тебе.
— Навіщо? Я скоро повернуся.
Ліза пішла. Дуже стурбований, Василь ходив по їдальні з кутка в куток. Перше, що спало на думку, — німці викрили стенографістку. Вслід за цим виникне багато неприємностей. Але тоді фрау Шульц не дзвонила б, тим паче так пізно. Що ще? Маріньє оголосив його прізвище? Коли навіть припустити, що це так, — звідки про те дізналася фрау Шульц?..