Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Мабуть, може. — Журналіст уважно подивився на гостя.
— Скоро у нас з'явиться ще одна можливість — фашисти рано чи пізно заговорять про цей лист, інакше навіщо він їм? Отоді можна надрукувати на сторінках французьких газет усю правду! — розвивав далі свою думку «батько».
— Ви могли б узяти на себе таку важку місію? — спитав Василь у Сар'яна.
— Що саме?
— Передати, на ваш розсуд, одному з міністрів копію цього листа, попередивши, що його записано по пам'яті, і повідомити про змову. А пізніше, коли це буде можливо, викрити фальшивку на сторінках французької преси.
— Думаю, що це я зможу зробити… Ви тільки дайте мені копію листа.
— Дозволю нагадати, — сказав «батько», — що завчасне розголошення листа накличе велику біду на людину, яка, ризикуючи життям, дістала його нам!
— І ще одне прохання, — сказав Василь. — У тій країні, де орудують німецькі фашисти, життя одного вченого в небезпеці. Його треба врятувати. Це професор археології Ніколаї. Єдиний спосіб допомогти йому — спішний виклик Сорбонни або Французької академії. Може, таким чином йому і пощастить вирватися звідти…
— Дайте мені адресу професора, і я завтра ж організую йому виклик — це зробити значно простіше!
Василь сів за машинку і, стукаючи двома пальцями, зняв копію з листа. Один примірник, разом з адресою професора Ніколаї, він оддав Сар'янові, другий — «батькові», а третій, про всяк випадок, лишив собі.
Увечері Василь посадив Лізу й «батька» в свою машину і повіз їх по околицях Парижа. Подорож вони завершили в маленькому ресторанчику на березі Сени. Про справи не говорили: «батько» хотів, щоб Ліза трохи отямилася від поїздки в ту країну. І тільки на третій день після її повернення, посадовивши подружжя біля себе, він завів розмову про те, що їм треба ще зробити.
— Отже, завтра я вас покину. Цього разу — надовго, — сказав він. — Обставини складаються так, що вам обом доведеться перебазуватися до Німеччини. Поспішати з цим не треба, а готуватися пора. Було б дуже добре, якби тобі, Василю, пощастило дістати американський паспорт — поїхав би в Берлін як представник американських фірм. Навіть якщо американці запропонують тобі продавати німцям стратегічну сировину — нафту, мастила, цинк, олово, нікель, алюміній, вольфрам тощо — не роздумуючи погоджуйся! Через тебе чи без тебе — вони однаково продаватимуть усе це німцям. Якщо хочеш знати, то навіть добре — бути представником солідних фірм і картелів, які постачають Німеччині такі матеріали. Фашисти всіляко улещуватимуть тебе, і ти будеш у більшій безпеці…
— Але ж Василь одного разу вже їздив… туди. Це ж небезпечно — з'являтися там знову, та ще з американським паспортом? Мене теж фашисти бачили і засікли за всіма правилами, — сказала Ліза.
— Наївно було б думати, що німецькій розвідці тільки й роботи стежити за якимсь Ярославом Кочеком з Чехословаччини під час його перебування в Німеччині. Але припустімо на хвилину, що це було так. То й що з того? Чому багатий комерсант Кочек не міг за цей час прийняти американське підданство? З тобою, Лізо, ще простіше. Якщо навіть фашистські розвідники взяли тебе на замітку, хоч це й мало ймовірно, то все не так важко пояснити. Ти зустріла американця, полюбила його і вийшла за нього заміж. Чи ба, яке диво!.. Звичайно, треба. бути обережними, але перебільшувати хитрість ворога теж не слід, тим паче, що, поки зберетеся в Німеччину, багато води спливе, багато що забудеться. В Німеччині живіть скромно, нічим не привертайте до себе уваги сусідів, особливо поліції. А втім, усе це я кажу даремно, — ви чудово знаєте, як треба поводитися!
— Що ми маємо робити в Німеччині? — спитав Василь.
— Знову створити надійне прикриття — жити, пристосовуватися до місцевих умов і спостерігати. Уважно спостерігати і запам'ятовувати. А коли настане час, спробувати встановити зв'язок з місцевим підпіллям. Спочатку через Вебера. Не може бути, щоб у Німеччині не було антифашистських груп, — їх тільки треба знайти. Дивись, Василю, не гарячкуй! Крім Вебера, тебе не повинна знати жодна жива душа. Діятимеш тільки через нього. Не випускай з поли зору також Браун — мені чомусь здається, що вона ще знадобиться нам. Будучи представником американських фірм, про свій особистий бізнес теж не забувай. Цим ти здобудеш більшу довіру в навколишніх людей, зав'яжеш потрібні знайомства. Коли пустиш коріння в Берліні, почнеш тихенько збирати інформацію про підступи фашистів — не тільки проти нас, але й проти Франції, Англії і навіть Америки. Якщо ми хочемо перетнути шлях фашизмові, то повинні допомагати всім, забуваючи про суперечності між нами, навіть знаючи, що правителі деяких країн ладні утопити нас у ложці води. Поживемо — побачимо, хто з нас завбачливіший, ми чи вони.