Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-0726-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Згодом, наприкінці VI — на початку V ст. до н. е., землянки припиняють своє існування й житлова забудова здійснюється у типовому для грецьких міст вигляді. Тобто будуються звичайно одноповерхові невеличкі будинки з внутрішніми дворами — характерною для античного житла ознакою (Борисфен, Ольвія, Пантикапей). Часто ці будинки мають житлові підвали, їх декор обмежувався лише побілкою стін.
При заснуванні міст у Північному Причорномор'ї та їх первинній забудові теоретичні та мистецькі надбання архітектурної науки, які на той час досить широко запроваджувалися у Греції та Іонії, виявилися тут слабко.
Інакше було із культовими спорудами. Вони зводилися інколи посеред звичайної забудови, мали огорожу, що могла проходити майже впритул до самого храму (Борисфен), але найчастіше — розміщувалися на культових ділянках — теменосах (Ніконій, Ольвія), що розташовувалися в містах, звичайно у їх центральних частинах, та у святилищах поза містами. Таким, наприклад, було святилище на о. Левці напроти гирла Дунаю. Від храмів другої половини VI — початку V ст. до н. е. нам відомі тільки у трьох випадках залишки фундаментів (Борисфен, Німфей, Ольвія), а в інших випадках — тільки архітектурні деталі (Пантикапей, Ольвія).
Ранні храми були невеликими спорудами (довжина головного фасаду не перевищувала б—7 м) антового двоколонного або простильного чотириколонного типу, іноді з апсидальним завершенням тильного фасаду. Ордер — іонійський малоазійського типу. Стіни сирцеві на кам'яних цоколях, покрівлі черепичні. Найбільша увага приділялася декору покрівель. Вони були з розписними сімами (меандр), повздовжніми коньковими каліптерами та розписними рельєфними акротеріями у вигляді пальмет або напівкруглих щитів з рельєфним декором. У розписах використовувалися головним чином жовта, коричнева, червона та синя фарби. Архітектурний декор іонійського ордеру мали й вівтарі. Найцікавіший комплекс архітектурних деталей архаїчних часів, як теракотових, так і кам'яних, було знайдено в Ольвії на західному теменосі[535]. Тут знаходився й унікальний для Північного Причорномор'я кам'яний центральний акротерій. Антаблементи цих ранніх храмів могли бути змішаними за матеріалами — дерев'яними з теракотовим облицюванням. Можливо, дерев'яними були і фусти колон.
Згодом, імовірно, з кінця VI — початку V ст. до н. е. храми починають будувати цілком з каменю, про що можуть свідчити архітектурні деталі від пантикапейського храму Аполлона.
У типологічно-стилістичному плані цей храм можна віднести вже до наступного етапу історії культури північнопричорноморських міст. Храм являв собою (за реконструкцією[536]) іонійський периптер розмірами по головному фасаду близько 16 м. Це була досить значна для південнопричорноморських міст споруда, яка, проте, не перевищувала розміри середніх за величиною храмів материкової Греції.
Таким чином, культова архітектура архаїчного етапу у Північному Причорномор'ї була значно скромнішою не тільки від малоазійської, де існували гігантські діптери довжиною понад 100 м, ай від материкової грецької. Бракувало тут і багатих рельєфних порізів, замість них використовувався переважно живопис. Проте навіть ці невеличкі храми, безсумнівно, яскраво вирізнялися серед землянкової забудови житлових районів своїм живописним декором та розмірами. Не спостерігається тут і якихось змішаних або місцевих традицій, за винятком запозичення ідеї поглибленості (у житлобудівництві).
Міське населення за своїм побутом в архаїчний час мало чим відрізнялося від сільського, бо міста знаходились у стадії свого формування і організації полісних структур, а за житло правили переважно однокамерні напівземлянки. Певно, лише незначна кількість переселенців змогла швидко збудувати для своєї сім'ї сирцево-дерев'яні, дерев'яні або кам'яні оселі, які навряд чи вирізнялися розмірами і внутрішнім опорядженням.
У трохи заглиблених в землю помешканнях, площа яких в основному не перевищувала 6—8 м2, розпалювали вогнище, розміщувалася піч або стояла жаровня для опалення та приготування їжі[537]. Примітивні глиняні лежанки і долівку встеляли сухою травою, на них спали. Можливо, біля стін стояли маленькі дерев'яні лавки та трапедзи — переносні столики для їжі. Інколи такі столики вирізували з материкової глини при будівництві житла. В стінах землянок влаштовували неглибокі ніші для зберіганні продуктів і посуду. Однак навіть такі скромні житла за звичаями греків прикрашали: на стіни чіпляли теракотові й дерев'яні статуетки, розписні тарілки і чаші з зображенням міфологічних персонажів, релігійних та побутових сцен, вінки з листя, квіток та колосся. Для освітлення користувалися керамічними світильниками.
535
Русяева А. С. Архаическая архитектурная терракота из Ольвии // Античные древности Северного Причерноморья. — К., 1988.
536
Пичикян И. Р. Малая Азия... — Рис. 56.
537
Див.: Крижицький С. Д., Русяєва А. С. Найдавніші житла Ольвії // Археологія. — 1978. — № 28. — С. З—26; Мазарати С. Н., Отрешко В. М. Полуземлянки и землянки // Культура населения Ольвии и ее округи в архаическое время. — К., 1987. — С. 8—17; Крыжицкий С. Д., Буйских С. Б., Бураков А. В., Отрешко В. М. Указ. соч. — С. 41 и сл.