Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Антична традиція перетворення Геракла та інших героїв на сакральних колоністів слугувала для пропагандистських цілей еллінів, які займали чужі території, що нібито були ніким до них не заселені навіть у ті далекі часи, коли на них поселилися або побували їх улюблені герої.

У понтійських легендах простежується процес розкладу власне міфу, в них присутні цілеспрямовані вигадки та первинні емпіричні знання про природу й реальні етнічні об'єднання. Цікаво, що майже всі персонажі міфів втілились «у вічні художні образи в грецькій літературі й грецькому мистецтві, назавжди, на всю епоху існування античної культури, ввели Чорноморське узбережжя і Кавказ у круговид мислення і фантазії кожного освіченого грека й римлянина»[546].

У культурі понтійських колоністів, особливо борисфенітів, помітне не лише міфотворче ядро, а й філософсько-релігійне з яскраво вираженими рисами й елементами, властивими для їхнього архаїчного світогляду й менталітету. Зовнішньо сумарні образи в міфах володіють емоційною силою, вмінням виражати світовідчуття епохи. В них з усією ясністю вирізняються протиставлення — основа основ грецького теоретичного мислення — та окремі елементи світоглядної орієнтації як наслідок раціонального осмислення життя і своєї історії[547].

Епіграфічні пам'ятки, знайдені на Березанському поселенні, свідчать про наявність у його громадян філософсько-релігійних знань вже у другій половині VI ст. до н. е. та їх прагнення до самостійного теоретичного мислення[548]. Полісемантичні написи на кістяній пластині, що стосуються культу Аполлона і становлення Ольвійського поліса, відтворюють складність тексту, насиченого особливою символікою і цифрами, проте в узагальненому вигляді він динамічний, в ньому простежується раціонально-логічне мислення.