Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Звичайно, в кожній апойкії складалися свої особливі умови, за яких довго чи недовго управляв ойкіст. За умови, що Ольвія підтримувала найтісніші зв'язки з метрополією і мала в своїй общині якусь частину першопоселенців, що традиційно зараховували себе до місцевої аристократії, влада належала їм. Олігархічні режими надовго утвердилися і в західнопонтійських полісах [Arist., Polit., V, 5, 2; V, 5, 7]. Зважаючи на те, що на Боспорі швидко утвердилося тиранічне правління, тут, особливо в Пантикапеї, могла довго тривати монократія ойкіста[527].

Залежно, від того, як розвивався поліс, видно, який організатор стояв на чолі колонізаційного руху. Ольвія, Пантикапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія швидше за інших досягли економічних успіхів. Майже в кожній громадянській общині, особливо більш розвинутих полісів, існувала соціальна нерівність. Вона, звичайно, мала місце вже в період створення колоніальної групи, бо до неї входили і представники аристократичних родів метрополії, які домагалися подальшого зміцнення на новій землі, і Зовсім збіднілі громадяни. Економічна нерівність виникла ще й тому, що епойки часто отримували менші наділи на гіршій території і користувалися меншими правами, ніж першопоселенці, що нерідко, як свідчить Арістотель, призводило до боротьби між ними [Arist., Polit. V, 2, 10—11].

Яскрава картина процесу майнової і соціальної диференціації простежується в найрозвинутіших архаїчних полісах, насамперед в Ольвії. Так, зокрема, про такі помітні фігури, як Анаксагор і Леанакт з Ольвії відомо з листів на свинцевих пластинках[528]. Багатий і знаменитий Анаксагор займався лихварством, володів будинками, рабами і рабинями; Леанакт, теж лихвар, мав своїх управителів, які виконували грошові операції. Дещо нижче стояв Матасій, можливо, навіть неповноправний, хоч і придбав собі будинки та кількох рабів. У листах згадуються й такі бідняки, як Артикон, що був змушений наймати своїй сім'ї куток для проживання. Імена деяких ольвіополітів (Археанант, Афіномандр, Гекатокл, Леокс, син Мольпагора та ін.) були типово мілетськими аристократичними. Місцеві багатії вже в середині — другій половині VI ст. до н. е. замовляли в метрополії надмогильні і вотивні пам'ятники, дорогий архітектурний декор для храмів і вівтарів, отримували освіту. Поряд з цим помітно, що більшість людей у громадянських общинах в соціальному плані займали більш-менш однакове становище. До них належала й основна маса ольвійських і боспорських епойків.

У період колонізації і формування полісів етнічний склад населення був відносно однорідним. Комплекс різноманітних джерел підтверджує дані літературної традиції, що тут справді жили переважно іонійці, хоч є і деякі відомості про еолійців і дорійців[529]. Окремі вихідці з інших етнічних об'єднань не зіграли тут якоїсь особливої ролі, вони поступово піддавались еллінізації в середовищі переселенців з їх високою культурою і стійкими традиціями. Певно, в жодному випадку греки не допускали у свою громадянську общину інородців. Хоч, звичайно, як свідчать деякі непрямі дані, у стані залежного населення були різні представники з оточуючих племен, але їх було недостатньо, щоб покрити дефіцит робочої сили[530].