Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 52. Скульптура. 1, 2 — мармурові «куроси»; 3 — надгробна стела Леокса, сина Мольпагора. Ольвія. VI — початок V ст. до н. е.

Архаїчний час був періодом становлення полісної ідеології, оформлення релігійної системи і пов'язаної з нею початкової художньої творчості, яка насамперед виявилась у створенні скульптурних і теракотових зображень божеств. При інтенсивних процесах запозичення не тільки важливих елементів культурної спадщини, а й специфіки влаштування міського життя в деякі апойкії, зокрема в Ольвію, Пантикапей, Німфей, Фанагорію, у другій половині VI ст. було завезено велику кількість теракот, переважно землеробських божеств, якими колоністи прикрашали житла, які вони приносили в святилища і клали у поховання[549]. Імпорт не міг задовольнити усіх потреб, тому в згаданих полісах почалося місцеве виробництво глиняних статуеток, які, однак, не відзначались оригінальністю й досконалістю, бо тутешні майстри найчастіше займались простим копіюванням.

Якщо імпорт і виготовлення малої пластики набрали порівняно великого розмаху, то цього ніяк не можна сказати про кам'яну скульптуру. З усіх понтійських колоній архаїчна монументальна скульптура в найбільшій кількості знайдена,тільки в Ольвії[550]. Причому як вотивна, так і надгробна скульптура здебільшого була привезена з Мілета. Цей факт, безперечно, є свідченням того, що тут оселився певний контингент жителів, які сприяли створенню в місті ознак, властивих метрополії, скульптурна школа якої до її знищення персами 494 р. славилася в усьому античному світі.

Вже у другій половині VI ст. до н. е. в Ольвії працювали приїжджі майстри, яких запросили сюди з Мілета або ж вони входили до одного з потоків колоністів. З місцевого вапняку, який ольвіополіти завжди використовували в будівництві, зроблені статуя Аполлона Дельфінія та невеликі рельєфи Матері богів, які дуже схожі з мілетськими. Ця скульптура була спеціально виготовлена для святилищ згаданих божеств. У північнопонтійських полісах, так само як і в Середземномор'ї, могли стояти й дерев'яні статуї (ксоани), але залишків їх поки що не знайдено.

Варто також відзначити пріоритет греків Нижнього Побужжя у розвитку прикладного мистецтва, зокрема художніх металевих виробів. Саме у VI ст. до н. е. в техніці лиття тут було виготовлено чимало предметів, зокрема дзеркал, які потрапили до віддалених куточків Східної Європи й Уралу[551]. Попит на художні бронзові прикраси серед місцевих племен сприяв швидкому розширенню їх виробництва. Так званий звіриний стиль, який виник ще в Іонії під впливом мистецтва східних народів, став тут панівним, оскільки якнайкраще узгоджувався з релігійними уявленнями різних етносів, з якими вперше познайомились колоністи. Бронзові, рідше золоті й кістяні, речі являли собою зображення різноманітних тварин і пташок у своєрідному сполученні, що інколи створювало складний орнаментальний мотив. Більшість архаїчних предметів звіриного стилю виготовлялась у Борисфені, Ольвії та на поселенні поблизу Ягорлика[552]. Майже для всіх художніх пам'яток Ольвії цього часу, в тому числі скульптур, коропластики й монет, типовими були стилізація й схематизм зображень, що в багатьох випадках слід пояснювати невмінням майстрів того часу виробляти речі з реалістичним відтворенням образів.

У художній кераміці, яка належала до найчисленнішої категорії імпорту, простежуються три основні стилі: орієнталізуючий (середина VII — перша половина VI ст. до н. е.), чорнофігурний (VI— IV ст. до н. е.) і червонофігурний (остання третина VI—IV ст. до н. е.).

Перший з цих стилів характеризується складним переплетенням найрізноманітніших елементів, а саме: орнаментом, зображенням тварин, предметів та міфологічних персонажів[553]. У різних центрах — Мілет, Родос, Хіос, Самос, Коринф, Клазомени, Аттика — орієнталізуючий стиль вазопису при загальних основних рисах мав свої характерні особливості. Слід відзначити, що найбагатші комплекси цієї кераміки знайдено на Березанському поселенні.

Основу чорно- і червонофігурних розписів складали різні міфологічні сюжети і сцени з героїчних епосів, у яких центральне місце займало зображення людини. В цьому виді декоративно-прикладного мистецтва особливо прославились афінські художники, які нерідко підписували свої твори. До міст Північного Причорномор'я надходила не тільки масова продукція, але й рідкісні чаші, розписані відомими вазописцями: Лідосом, Софілосом, Амазісом, Тлесоном, Дурісом, Олтосом, Епіктетом, Псіаксом, Ксенофантом та ін.[554]. Шедевром північнопонтійського вазопису є клазоменський кратер з Борисфена, який вражає художньою досконалістю зображених на ньому танцюючих комастів, змагань на колісницях, процесій жінок, вершника у супроводі собаки, боротьби тварин, орнаментальних мотивів. Архаїчна художня кераміка, знайдена у містах Північного Причорномор'я, — особливо нижньобугського регіону, — являє яскраву картину її розвитку в різних областях Еллади, а її сюжетні композиції відтворюють численні епізоди з міфів, епосів, релігійного і повсякденного життя еллінів.