Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Згідно з античною літературною традицією, колоністи, лідери яких були освіченими громадянами полісів, несли в собі той духовно-культурний заряд, який вони почерпнули на своїй батьківщині. Саме в їхній метрополії — Мілеті — зародились у VII—VI ст. до н. е. різноманітні наукові знання, які тією чи іншою мірою знайшли свій вияв і в найвіддаленіших від нього понтійських колоніях. Передова на той час іонійсько-мілетська культура мала яскраво виражені риси гуманності і своєрідної відкритості у контактах з іншими етносами, а тим паче з грецькими державами; політика, релігія і міфологія були тісно пов'язані з раціональним теократичним мисленням, поетичною творчістю та мистецтвом.

Широкий розвиток міжнародних відносин сприяв запозиченню деяких елементів з культур різних полісів і навіть іншоетнічних об’єднань, що призвело до появи окремих ознак синкретизму, особливо в поховальних і релігійних ритуалах ще в колонізаційний період. Різні соціально-політичні та економічні умови розвитку північнопонтійських апойкій, їх географічне розташування, ступінь зв'язків з метрополією та сусідніми племенами створювали в кожному з них свої особливості при існуванні тут в цілому однорідної грецької культури.

Спільним для більшості колоністів Північного Причорномор'я був іонійський діалект грецької мови, який лише в IV ст. до н. е. поступово почав витіснятись аттичним (KOINH). Тільки херсздіесити та зовсім нечисленні мешканці інших північнопричорноморських міст користувалися дорійським або змішаними діалектами. На Боспорі, очевидно, певний час також існував еолійський говір. Мовна близькість понтійських еллінів сприяла тісному спілкуванню. Особливо довго зберігалися традиції Мілета в мові, писемності, антропонімії, календарі, прихильності до Гомерівського епосу «Іліада» в Ольвії[542].

Великого значення в усіх колоніях надавалось вивченню мови, бо навіть у перші століття нової ери грецька мова залишалась офіційною і в ній не спостерігається будь-яких помітних відмінностей від мови середземноморських еллінів, незважаючи на близьке сусідство різноетнічних угруповань, з якими колоністи постійно спілкувались і представники яких нерідко назавжди осідали в містах або на їх околицях.

Численні епіграфічні джерела, в основному різноманітні написи на черепках, свідчать, що переселенці та їхні нащадки писали грамотно, знали епічні твори, намагалися самі складати коротенькі вірші. Мешканці міст часто підписували свій посуд, залишали присвятні написи божествам або дарчі своїм друзям, виконували на черепках шкільні вправи, записуючи уривки з поем Гомера, ставили цифрові мітки тощо[543]. Відомо, зокрема, що вже в ранній час борисфеніти писали листи на свинцевих і керамічних пластинках, які дають інформацію про їхнє життя.