Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
Що насправді й сталося. За годину після вибуху на американському крейсері «Літл Рок» протягом сорока п’яти хвилин над китайським містом Пак-Хуа сіялася радіоактивна біла пилюка. Майже всі п’ятдесят тисяч мешканців Пак-Хуа нині серйозно заражені, а також отруєні водоймища, що постачають місто питтєвою водою й околишні поля та городи. Китайський уряд надав літак у розпорядження іноземних журналістів, акредитованих у Пекіні, які забажають відвідати місто й переконатися в цьому на місці. Не народний Китай, закінчувало агентство «Сіньхуа», має демонтувати свої атомні заводи, а Сполучені Штати, які після мерзенного бомбардування 1945 року азіатських міст Хіросіма та Нагасакі тільки-но вчинили третій злочин проти Азії, чим прирекли п’ятдесят тисяч мешканців Пак-Хуа на болісну смерть.
Треба віддати належне американській демократії, що навіть напередодні світової війни свобода друку зберігалася без будь-яких перешкод на всій території Сполучених Штатів. Американський репортер Джеймс Бедфорд, що побував у вівторок у Пак-Хуа, увечері передав телефоном до «Нью-Йорк таймс» велику статтю. Її надрукували наступного ж дня. В ній підтверджувалося зараження китайського міста. У супроводі лікарів і перекладачів, одягнувшись у захисний костюм, Бедфорд побував у різних кварталах міста й розпитав багатьох мешканців. Вони бачили ополудні 4 січня, як спалахнуло сліпуче світло в небі в південному напрямку. Цей спалах, на який неможливо було дивитися, бо він навіть сонце затьмарив, тривав зо три хвилини. За годину небо, що досі було зовсім чисте, раптом захмарилося, й дрібненький білий порох випав дощем на місто. Він так скидався на цукор, що багато дітей кинулися збирати і куштувати його. Діти пообпікалися, віднині їх приречено на смерть, бо їхні шлунки перестали приймати їжу. До якоїсь міри заразилися й мешканці: одним цей порошок припав на обличчя, руки й ноги, а інші напилися води, що подається з радіоактивних водоймищ.
Джеймс Бедфорд мав змогу бачитися й розмовляти з хворими. У багатьох з них ті частини тіла, на які впав жахливий білий дощ, почорніли, цілими пасмами в них випадало волосся, а з маленьких ранок невпинно точилася кров. Аналізи крові не тішили. У деяких випадках у кубічному міліметрі крові знаходили тільки тридцять білокрівців замість семи тисяч і шістсот тромбоцитів замість двохсот тисяч. Діагноз зрозумілий: кістковий мозок цих пацієнтів утратив властивість виробляти білокрівці. Прогноз був не менш песимістичний: позаяк хворих виявилося дуже багато, то можна було зробити пересадку здорового кісткового мозку лише небагатьом людям; переважна більшість хворих залишалася приреченою на муки, які могли тривати цілі тижні, місяці або й роки.
Бедфордова стаття вразила ще й тим, що вона була написана без гучних фраз і не претендувала на сенсаційність. Хоча вона одержала чималий відгук за рубежем, однак ніякого впливу не зробила на громадську думку в США. За тиждень після її появи черговий опит інституту Геллапа показав, що кількість осіб, які вірили, що Китай винен у знищенні «Літл Рока», зросла із сімдесяти двох відсотків до сімдесяти восьми. Щодо прихильників негайної атомної відплати, то їх число водночас зросло на десять відсотків. Коментуючи згадані цифри, югославський філософ Марко Льєпович писав: «Газети, плакати, радіо, телебачення — це така сила войовничої пропаганди, яка цілком приглушує півдесятка пацифістичних статей, не залишаючи від них жодного сліду. Свобода друку зберігається, однак вона лишається недійовою. В країні, де всі засоби інформації належать грошам, кволий голос правди швидко глушиться могутнім хором брехні й облудності».
За кордоном, навпаки, стаття Джеймса Бедфорда підсилила скептицизм щодо вини Китаю. Велика японська газета «Асахі», вельми обережно жонглюючи між американською та китайською версіями (цей нейтралітет розгнівав американських дипломатів у Токіо, бо він, по суті, поставив під сумнів офіційну концепцію їхньої країни), оплакувала гіркими сльозами радіоактивне зараження азіатського міста й висловилася за негайне скликання конференції країн Атомного Клубу.
Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй скаржився, що не може скликати Раду Безпеки для обговорення цієї справи, бо народний Китай не представлений в ООН, він не зможе навіть боронитися. Але він підтримав ідею широкого обміну думками між великими державами; а за кілька годин таку ж думку висловив і папа римський.
О другій половині дня 8 січня державний департамент категоричним тоном заявив, що ніякої атомної зброї не було на борту «Літл Рока» або ж будь-якого іншого корабля з VII флоту. Отже, нещасний випадок був неможливий. До речі, державний департамент повторив без будь-яких змін свої звинувачення проти Китаю й нагадав, що ультиматум Сполучених Штатів комуністичному Китаю закінчується ополудні в понеділок, 13 січня. Той факт, що в комюніке з’явилося слово «ультиматум», занепокоїв усі міністерства, бо це слово не виголошував президент Олберт Монро Сміт у промові по телебаченню 5 січня.