Слідопит, або Суходільне море

— А може, Джаспере, мій батечко,— вся спалахнувши, мов вогонь, і ніби перемагаючи себе, важко промовляла кожне слово Мейбл,— може, мій батечко мав на прикметі когось іншого? З того, що ви сказали, ще зовсім не видно, ніби він мав на увазі саме містера М’юра.

— Хіба ж це не ясно, Мейбл, з усього того, що тут діється? Чого б оце тут раптом опинився квартирмейстер? Чому він досі жодного разу не вважав за потрібне їздити з нами в експедицію, а тут раптом ні сіло ні впало зібрався? Бо надиться свататися до вас, та й батько ваш вирішив віддати вас за нього. Невже ви не помічаєте, Мейбл, що містер М’юр упадає за вами?

Мейбл нічого не відповіла. її жіночий інстинкт справді підказував їй, що квартирмейстер захоплюється нею, хоча вона й не вважала, що до такої міри, як гадав Джаспер. Та й сама вона з окремих батькових розмов теж давненько здогадувалася, що він серйозно надумався видати її заміж; проте вона ніколи і в гадці не мала, що його вибір міг. упасти саме на М’юра. Хоч і далека у своїх.

підозрах від дійсного стану справ, вона, одначе, й тепер не йняла цьому повної віри, щиро вважаючи, що всі ті випадкові, але болючі її серцю батьківські натяки свідчили швидше про бажання взагалі влаштувати її життя і не стосувалися якогось конкретного чоловіка. Цю думку, проте, вона тримала про себе, бо почуття власної гідності й жіноча стриманість підказували їй, що заводити з Джаспером розмову про це було просто недоречно. Тим-то, щоб порушити довгу мовчанку, в якій обоє співрозмовників почували себе досить ніяково, Мейбл сказала, змінюючи тему розмови:

— В одному ви можете бути певні, Джаспере, і це я вам кажу, аби не повертатися більше до цього питання: поручник М’юр, хай би навіть він був і полковником, ніколи не стане чоловіком Мейбл Дангем. А тепер скажіть про цей рейс... Довго він триватиме?

— А хто його знає. На воді ми цілком у владі вітру й хвиль. Як каже Слідопит, той, хто вранці погнався за оленем, ніколи не знає, де спатиме вночі.

— Але ж ми не гонимося за оленем, до того ж і вирушили ми не вранці, отже, Слідопитові слова тут ні до чого.

— То правда, що ми не гонимося за оленем, але ми гонимося за тим, кого піймати ще важче. Я не можу вам сказати більше, ніж сказав, бо наш обов’язок — тримати язика за зубами. Боюся тільки, що мені не пощастить затримати вас на «Вітрогоні» довше, щоб показати, на що він здатний і в гарну годину, і в негоду.

— По-моєму, лише нерозумна дівчина може вийти заміж за матроса,— різко і майже мимоволі сказала Мейбл.

— Дивно! А чому це ви так гадаєте?

— Тому, що матросова дружина завжди відчуватиме, що її чоловік ділить любов між нею і своїм кораблем. Мій дядечко Кеп теж каже, що морякам не можна одружуватися.

— То він має на увазі солоноводих моряків! — заперечив їй, сміючись, Джаспер.— Коли він каже, що солоноводим морякам одружуватися не годиться, то будьте певні, що про прісноводих моряків він думає саме навпаки. Сподіваюся, Мейбл, у вас не складається думка про нас, прісноводих моряків, під впливом балачок вашого дядечка?