Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Після смерті 1466 року хана Хаджі-Гірея та недовгої боротьби за батьківський спадок кримським ханом став його енергійний син Менглі-Гірей. Як і батько, хан Менглі-Гірей проводив щодо Великого Литовсько-Руського князівства виважену, дружню політику, започатковану ще в часах хана Тохтамиша. Саме Тохтамишем було вирішено питання захоплених Ольгердом земель так званої Мещери, про які пізніше у своїх листах до московського князя Василя III писав кримський хан Менглі-Гірей. До тих земель Західної Мещери, переданих ханом Золотої Орди Тохтамишем, належали землі сучасних Калузької та Брянської областей, східна частина Смоленської та західні частини Московської і Тульської областей, а також захоплені князем Ольгердом землі сучасних Орловщини та Курщини. Тому нагадуємо: в ярликах кримських ханів Хаджі-Гірея 1461 року та Менглі-Гірея 1472 року йшла мова саме про ті землі, з яких Великі Литовсько-Руські князі сплачували зібрані податки до кримської казни, як раніше — хану Тохтамишу. Про те свідчить ярлик Тохтамиша до Ягайла 1392 року. Хоча Москва завжди намагалася й намагається нав’язати всім думку, що в ярликах ханів йдеться про українські землі.
На цьому історичному фоні Османська імперія та європейський ідеологічний лідер Ватикан вели досить-таки інтенсивну війну за вплив на християнську Московію, яка тільки-що вилупилася із Золотої Орди. Першим таку спробу вчинив Ватикан у 1469 році. Послухаємо:
«Папа искал ей (Софії Палеолог. — В.Б.) достойного жениха и, замышляя тогда воздвигнуть всех государей Европейских на опасного для самой Италии Магомета II, хотел сим браком содействовать видам своей Политики… К удивлению многих, Павел (Папа. — В.Б.) обратил взор на Великого Князя Иоанна (московського князя Івана III — В.Б.)… Вследствии сего намерения Кардинал Виссарион, в качестве нашого единоверца, отправил Грека, именем Юрия, с письмом к Великому Князю (в 1469 году), предлагая ему руку Софии, знаменитой дочери Деспота Морейского» [13, т. VI, с. 246].
Османська імперія діяла через посередника — Кримське ханство, яке саме в ті роки підпорядкувала собі. Слід зазначити, що турецькі Османи мали й прямі контакти з Московським князівством через своїх послів до Москви. Не забуваймо, що у ті часи Османську імперію, Кримське ханство та Московське князівство об’єднувало споріднене населення (тюркомовні давні роди кипчаків, ширинів, дулатів тощо), хоча воно й сповідувало різні релігії: одні — мусульманську, інші — християнську.
Під тиском Османської імперії та кримських ханів, які в родоводі Чингісидів посідали значно вище місце за московських князів, уже 1472 року московський князь Іван III прийняв усі вимоги кримського хана Менглі-Гірея та направив до Криму свого посла Іванчу. 1473 року Іванча повернувся з Криму разом з послом Менглі-Гірея Алі-Бабою, «который именем его клятвенно утвердил предварительный мирный договор (умови договору. — В.Б.) между Крымом и… (Москвою. — В.Б.), состоящий в том, чтобы Царю Менгли-Гирею, Уланом и Князьям его быть с Иоанном в братстве и любви, против недругов стоять заодно…» [13, т. VI, с. 260].
Навіть М.М. Карамзін у праці «История государства Российского» як не приховував, та змушений був визнати, що то була угода не союзна, а васальна, де московський князь зобов’язувався платити ханові данину («поминки»). Тому представник Івана III Микита Беклемишев у Криму й підписав саме таке: «Ты, великий князь (Іван III. — В.Б.), обязан слать ко мне, Царю (кримському ханові. — В.Б.), поминки или дары ежегодные». Государь (Іван III. — В.Б.) велел Беклемишеву согласиться на сие…» [13, т. VI, с. 260].
Уже в 1475 році, ввівши свої військові сили до деяких міст Криму, Османська імперія повністю підпорядкувала собі Кримське ханство та Московське князівство. Що досить влучно констатував Патріарх Досифей (1624–1693):
«Досифей, православный патриарх Иерусалимский, писал Петру (Першому. — В.Б.): «Крымских татар всего горстка, и все же они хвастаются, что получают с вас дань. Татары — турецкие подданные, откуда следует, что вы подданные Турции» [172, с. 224].
Хоча, на мою думку, існував і васальний договір між Османською імперією та Московським князівством, який Москва приховує. Соромиться. Але те не має значення. Патріарх Досифей поставив усі крапки над і. Так утворився антиєвропейський троїстий союз, який від Балкан до Балтики почав війну проти європейських країн. Українська земля та український народ, які на той час входили до складу Великого Литовсько-Руського князівства та Польського королівства, потрапили, одні з перших, в горнило воєнних дій.