Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Ось чому майже нічого не пишуть про життя потужного руського (українського) князя Івана Васильовича Острозького (1430–1472). Тож пропоную разом, за безумовними подіями тих далеких років, згадати віхи славного шляху цього нашого державця, закривши ще одну білу пляму історії.
Роки появи і становлення Кримського ханства — за часів першого кримського хана Хаджі-Гірея (1443–1466) — були мирними і передбачуваними, якщо мова йде про Велике Литовсько-Руське князівство. Давні літописи так і писали: «…Царь Ач-Гирей за ласки великого князя Казимира, что его на царство посадил, и Литовскому панству… сприял, что в Литве хлеб-соль едал, и за его царства ни одна нога… татарская в Литве и в Лясех… не поставала…» [44, с. 301].
Одночасно пам’ятаємо, що після отруєння Великого Литовського князя Сигізмунда 1440 року руські (українські) князі поступово самоусунулися від управління спільною державою — Великим Литовсько-Руським князівством. Для справедливості зазначимо, що московська і польська історіографії подають матеріал — немовби від влади їх усунули принципово. Не будемо з цього приводу сперечатися. Зазначимо тільки: то була надзвичайно велика помилка. Бо вся територія так званого Південного Поділля залишилася поза державною увагою, а після обрання Великого князя Литовсько-Руської держави Казимира IV у 1447 році ще й королем Польщі землі України практично випали з поля зору обох держав. Саме цей фактор дозволив у 1482 році кримському хану Менглі-Гірею знищити Київ, а Османам 1484-го — завоювати південні землі тодішнього Поділля. Ще раз звертаю увагу, що на той час уже не було Великих Руських князів:
Федора Даниловича Галицького (1360–1448)
Василя Федоровича Галицького (1390–1461)
Івана Васильовича Галицького (1430–1472).
А молодому Костянтину Івановичу на ту пору було тільки 12–14 літ. В цьому контексті стає зрозуміло, навіщо російська історична наука так старалася нав’язати славетному князеві рік народження — 1460-й та видати його за жениха-діда.
У праці великого українського професора Михайла Максимовича «Письма о князях Острожских…» є таке свідчення: «Прежняя надпись, бывшая до лаврского пожара в 1718 году, состояла в следующих словах (на могилі князя Костянтина Острозького. — В.Б.): «Константин Іоанович князь Острозский, воевода Троцкий, гетман великого княжества Литовского, по многих победах, лета от Р.Х. 1553. имея лет 70; одержа побед 63*» [23, с. 16].
Звертаймо увагу на той факт, що на могилі князя Костянтина Івановича у Київській Печерській лаврі після пожежі 1718 року (часи московського царя Петра І. — В.Б.) з’явився новий надгробок. То був період свідомого фальшування Московською державою української історії. Є всі підстави вважати, що у свідченні професора М. Максимовича цифри на надгробку 70 і 63 поміняли місцями. У праці професора є внизу ось така примітка: «Как в этой надписи, так и во всех писаниях Польских кончина Константинова полагается в 1533, но по Литовской Метрике она означена в 1530-м» [23, с. 16].
Максимович Михайло Олександрович (1804–1873) свої листи (7 штук) до графині А.Д. Блудової про рід князів Острозьких написав у другій половині життя. Російська державна цензура дозволила надрукувати дослідження професора про рід Острозьких «25 июня 1866 года». Отож, професор М.О. Максимович, як бачимо, не міг мати до цього фальшування ніякого стосунку. Не могли бути причетними до цієї підробки й польські та литовські історики, бо Литовську метрику вивезла до Санкт-Петербурга Катерина II після третього поділу Речі Посполитої 1795 року. Отож, правку до згаданого документа вносили московити — члени знаменитої катериненської «Комісії…» А фальшувати надгробок руського (українського) князя Костянтина Івановича та влаштувати пожежу в лаврі 1718 року могли тільки за наказом московського царя Петра І. Не забуваймо, на ті часи цей тиран уже особисто сфальшував (переписав) матеріали Прутського походу 1711 року та за допомогою В.Н. Татищева привіз до Санкт-Петербурга із Кенігсберга (1716) так званий Кенігсберзький (Радзивилівський) літопис — першу російську літописну державну фальшивку. Тому, за наказами московських царів, старі писемні документи з лаври постійно вилучали. А от мармурову домовину вивезти не було нагоди. Після 1709 року Києво-Печерський монастир кишів московськими агентами, як і сьогодні (2014-ий). І пожежі в наших сховищах вони влаштовували не один раз. Пам’ятаймо!