Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Про життя і діяльність князя Івана Васильовича можна знайти лише такі коротенькі записи: «…талановитий воєначальник, уславився кількома перемогами над татарами, помер після 1466 р(оку)» [65, с. 69].
І все!
Як польська, так і московська історіографії були незацікавлені розкривати світові таємницю про українське козацтво. А отже, й становлення разом з ним князя Івана Васильовича Галицького (Острозького). Хоча доля цієї людини, на думку автора, повністю пов’язана з долею південних поселень Подільської землі. Бо щоби здобути славу на полі брані, треба було довго і наполегливо вчитися бойовому мистецтву. А найкращою школою такого у ті роки був український, обжитий степ.
Отож, сказане вище обґрунтовує князівське (Василь Красний) — зорганізоване — походження українського козацтва.
Та в той же час, переважно в Придніпров’ї, український люд, тікаючи від підневільної праці, створював свої незалежні ватаги, які теж можна було зарахувати до початків козацтва. Обидва рухи розвивалися рівнобіжно. Та десь у 1471 році, скоріше за все — у битві з татарами, загинув руський (український) князь Іван Васильович. Організоване козацтво втратило свого потужного керівника — і під тиском Османів поступово відійшло за Буг, до Дніпра.
Сину ж князя Івана — Костянтину — на той час виповнився тільки рік.
КНЯЗЬ КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ (1470–1530) — «ГАННІБАЛ РУСЬКИЙ»
Не можна вивчати історію якоїсь країни, не поєднуючи її з навколишнім світом. Зазвичай, події у сусідніх державах бувають пов’язані між собою. Часто пізніші є наслідками попередніх.
Якщо подивимося на події, що відбувалися в другій половині XV — першій половині XVI століть, то побачимо, що всі вони у південно-східній Європі були так чи інакше пов’язані з турецькою експансією того часу.
Князь Костянтин Іванович Острозький
«К 40-м гг. 15 в. турки-османы возобновили экспансию на Балканах. Султан Мурад II (правил в 1421–1451) в 1444 и 1448 разбил т(ак) называемые крестоносные армии, пытавшиеся остановить движение турок, а сын его Мехмед II (правил в 1451–1481) после почти двухмесячной осады взял Константинополь (29 мая 1453). Византийская империя прекратила своё существование, а Константинополь (Стамбул) стал столицей Османской империи.
В 50–70 гг. 15 в. была окончательно ликвидирована независимость Сербии, завоёваны Босния, Морея, Аттика, Трапезундская империя, установлен тур(ецкий) суверенитет над Крымским ханством и Валахией» [25, т. 26, с. 375].
Зазначимо, у перші роки існування Кримського ханства відносини між ним та Великим Литовсько-Руським князівством були дружніми і добросусідськими. Так тривало, поки до Криму не вступила нога турецького окупанта.
У давніх літописах зазначається: «…За живота (життя) того царя Ач-Гирея покой был межи княжеством Литовским и Ордою Перекопскою, бо был великий приятель княжеству Литовскому тот царь Ач-Гирей за ласки великого князя Казимира, что его на царство посадил, и Литовскому панству (державі) сприял, что в Литве хлеб-соль едал; и за его царства ни одна нога… татарская в Литве и в Лясех (Польщі) не поставала; и в тые часы сироты и вдовы, и всё христианство веселилося и Бога хвалили, что такой великий долгий покой имели…» [44, с. 301].