Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Однією з провідних причин цієї еволюції може бути новий сенс, що його надають образу Ізіди франкмасони[922]. Потужний інтелектуальний та соціальний рух франкмасонства, що починає швидко розвиватись на початку XVIII століття, прагнув одночасно поширити ідеал філософії Просвітництва та претендував бути спадкоємцем містерійних, зокрема, єгипетських традицій античності. Саме через це образ Ізіди почав відігравати провідну роль у масонській міфології[923]. У останній декаді XVIII століття мода на єгипетські містерії, «єгиптоманія», набула неабиякого розвитку. Як прекрасно показав Ян Асман, саме в оточенні віденської ложі Zur wahren Eintracht («Справжня гармонія») починає розвиватися нова інтерпретація Ізіди-Природи[924]. Карл Леонард Райнгольд (1758—1823), що приєднався до цієї ложі у 1783 році, у 1787 році написав трактат про гебрейські містерії[925], в якому, використовуючи міркування, розвинені наприкінці XVII та на початку XVIII століття Джоном Спенсером та Вільямом Ворбертоном, намагався показати, що Бог філософів (та франкмасонів) вже був відомий єгиптянам, що Мойсей запозичив у єгипетської мудрості зміст свого одкровення, приховавши його у церемоніях та ритуалах іудейської релігії[926]. У цьому контексті Райнгольд уподібнює самопрезентацію Ізіди, про яку каже Плутарх — «Я є всім, що було, є та буде», до самопрезентації Яхве на горі Сінай: «Я тим, ким я є». Ця інтерпретація притягнута за вуха[927], адже Ізіда каже, що вона є усім, що є, тоді як Яхве навпаки замикається у своєї самості, у своєму я[928]. Водночас у випадку, коли йдеться про ствердження буття чи ствердження я, завжди має місце відмова називати своє ім’я, адже коли Ізіда проголошує, що вона є усім, що є, то зрозуміло, що буття божества є «надто універсальним, щоб бути позначеним якимось іменем»[929], як зазначає Ян Асман.

Можна, таким чином, помітити відчутну трансформацію, що відбувається в уявленні про Природу. Завдяки своєму уподібненню Яхве, Ізіда-Природа стає вищим божеством і, так само як Яхве, стає анонімним божеством. Ізіда відмовляється сказати своє ім’я та бути розкритою, вона приховується не тому, що приховує причину того чи іншого природного феномену, а тому, що сама перетворюється на абсолютну таємницю чи загадку, що її не можна збагнути, на безіменне божество, яке є буттям чи за межами буття.