Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Всемогутність чи доброта? Ми не дискутуватимемо цієї проблеми, проте тут потрібно чітко наголосити, що всупереч тому, до чого веде Ніцше, ідеал мудреця не має нічого спільного з «класичною» або «буржуазною» мораллю, він, швидше, відповідає, якщо скористатися висловом самого Ніцше, повному обертанню традиційних цінностей та умовностей, яке, втім, відбувається у найрізноманітніших формах, як ми мали можливість це спостерігати у різних філософських школах.
Щоб проілюструвати це новим прикладом, досить буде згадати опис «природного», тобто незіпсованого стану суспільства, який стоїк Зенон пропонує у своїй «Політеї». Цей опис був дещо скандальним, бо він подавав соціальне життя як життя спільноти мудреців. Вони мали лише одну батьківщину — сам світ; вони не мали законів, бо розуму мудреця досить, щоб приписати йому, що він має робити; жодних судів, бо вони не чинили злочинів; жодних храмів, бо боги не мають в них потреби і оскільки безглуздим було б вважати священними витвори людської руки; жодних грошей, жодних законів про шлюб, лише свобода єднатися хто з ким хоче, навіть якщо це інцест; жодних законів про поховання мертвих.
Б. Ґротюізен наполягав на дуже своєрідному аспектові постаті античного мудреця — на його ставленні до космосу:
Усвідомлення світу є особливістю мудреця. Тільки мудрець постійно утримує присутнім у розумі все, він ніколи не забуває про світ, він думає та діє у зв’язку з космосом […] Мудрець є частиною світу, він є космічним. Він не дає відвернути себе від світу, відділити себе від всього космосу […] Образ мудреця та уявлення про світ становлять щось на кшталт нероздільного цілого[704].
Як ми бачили, самоусвідомлення невіддільне від поширення до цілого та від руху переміщення Я в цілісність, яка його охоплює і, ніяк не ув’язнюючи його, дає йому змогу поширитись у безконечному просторі та часі: «Вчинив би собі роздолля, якби охопив думкою Всесвіт»[705]. Тут постать мудреця ще раз запрошує здійснити повну трансформацію сприйняття світу.
Існує чудовий текст Сенеки, в якому автор уподібнює споглядання світу та споглядання мудреця:
Мені ж багато часу йде, звичайно, на самі роздуми над мудрістю: споглядаю на неї з таким подивом, з яким дивлюся й на весь світ, а його я бачу не раз немовби той глядач, який тільки що прийшов на виставу[706].
Ми зустрічаємося тут із двома духовними вправами, одну з них ми добре знаємо — це споглядання світу, а про другу щойно дізналися — це споглядання постаті мудреця. Як можна зрозуміти з контексту, постать, яку споглядає Сенека, є Секстієм, який «вирисовуючи велич щасливого життя, не позбавляє тебе надії досягти його». Це зауваження має непересічне значення: для того, щоб спостерігати мудрість, так само як і для того, щоб спостерігати світ, потрібно зберігати свіжість погляду. Тут перед нами постає новий аспект зв’язку філософа з часом. Йдеться не тільки про те, щоб сприймати та проживати кожен момент часу так, ніби він є останнім, потрібно також сприймати його так, ніби він є першим, у всій разючій дивовижності його постання. Як скаже епікуреєць Лукрецій:
Все це коли б ось, сьогодні, відкрилося раптом зору людському, поставиш в красі своїй непорівнянній, що ж тоді більшим для смертних могло б видаватися дивом? [707]
Все схиляє до думки, що Сенека вправляється у тому, щоб відновити безпосередність погляду при спогляданні світу, якщо ці слова не є побіжним виразом якогось миттєвого досвіду «первісної містики», згідно з висловом М. Юлена[708].
Пояснити такий інтимний зв’язок між спогляданням світу та спогляданням мудреця може знову таки ідея сакрального, тобто надлюдського та майже нелюдського, характеру мудрості. Як говорить Сенека, у «дрімучому лісі, де вікові дерева», у первісній самотності дикої природи, біля витоків могутніх рік, перед непроникною глибиною озер з темними водами, душа переживає відчуття присутності сакрального. Проте вона переживає його також у захопленні мудрецем:
704
В. Groethuysen. Anthropologie philosophique. — Paris, 1952. — P. 80.
705
Марк Аврелій, Наодинці з собою. Роздуми, IX, 32.
706
Сенека, Моральні листи до Луцилія, LXIV, 6. Див., також: Hadot P. LE Sage et le monde // Le Temps de la réflexion, X, 1989. — P. 175—188.
707
Лукрецій, Про природу речей, II, 1033—1035.
708
Hulin М. La Mystique sauvage. — Paris, 1993.