Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Наприкінці осені 1918 р. у політичному становищі гетьмана сталися радикальні зміни. Австро-Угорщина та Німеччина програли світову війну. У цих країнах відбулися демократичні революції, впали монархії, а Габсбурзька монархія взагалі перестала існувати, розпавшись на окремі національні держави. Внаслідок цього Скоропадський втратив своїх головних союзників і покровителів, що підірвало основу стабільності та різко послабило його владу в Україні. Цим негайно скористалися зовнішні та внутрішні противники режиму — російські й місцеві більшовики та українські соціалістичні партії, що раніше, після квітневого перевороту, були усунуті від державного керівництва. За цих умов гетьман конче потребував зовнішньополітичної допомоги з боку Великої Британії та Франції, основних країн-переможниць блоку Антанти. Однак ті пообіцяли Скоропадському підтримку тільки в разі врегулювання відносин з «білою» Росією. Зіткнувшись із глибокою кризою і не маючи іншого вибору, 14 листопада 1918 р. він оголосив грамоту, задекларувавши, що очолювана ним Українська Держава увійде до майбутньої небільшовицької федеративної Росії. Грамота стала, по суті, головним приводом до повстання проти гетьманського режиму, яке вже давно готували українські соціалісти.

У цей критичний момент проявились усі помилки режиму Скоропадського у військовій сфері. Так, однією з них було надмірне захоплення регулярністю. Люди, котрі відповідали за військове будівництво, пройшли царську школу, мислили застарілими категоріями, не розуміли складності революційного часу. До організації війська вони підійшли методично, почавши з розбудови адміністративних структур. Своїм головним завданням вони вважали розробку у найменших подробицях штатних розкладів для різноманітних військових частин і підрахунок коштів на їхнє утримання. Такі підходи абсолютно не відповідали тодішнім умовам. Як наслідок, не вистачило часу, засобів та енергії на організацію відділів. Іншою, ще більш важливою проблемою, з якою зіткнулися творці гетьманської армії, був брак суспільної підтримки як у цивільному, так і у військовому середовищі. Майже весь командний склад походив з колишньої царської армії. Більшість офіцерів не симпатизувала українській ідеї, розглядаючи службу як спосіб пережити важкі часи. З іншого боку, широкі маси населення не мали розвинутого почуття національної самосвідомості й легко підпадали під вплив соціалістичної й комуністичної пропаганди. Гасла про земельну реформу й націоналізацію промисловості впали на добрий ´рунт. Населення не підтримувало консервативного гетьманського режиму, який спирався на німецьких і австрійських окупантів. Власне, тому соціалістам без особливих зусиль вдалося підняти повстання проти гетьмана. Для позбавленого допомоги центральних держав Скоропадського це означало кінець його панування.