Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Власне, саме так ситуація і виглядала на початку правління гетьмана. Переважну більшість військових частин, що перейшли у спадок від Центральної Ради, було ліквідовано одразу після державного перевороту. Так, за відмову присягати новій владі було розформовано полк Січових стрільців. Крім того, німці ліквідували дві так звані «синьожупанні» (назва походить від кольору і типу уніформи) дивізії, створені ними після укладання Брестського мирного договору з військовополонених українців — вояків колишньої царської армії. Першу дивізію було роззброєно і розпущено буквально за кілька днів перед гетьманським заколотом, а невдовзі така ж доля спіткала й 2-гу «синьожупанну» дивізію.

Від старих з’єднань залишився лише Запорізький корпус, перейменований в Окрему запорізьку дивізію, але її теж із політичних міркувань планували розформувати. Поки ж до цього не дійшло, запорожців, серед яких були досить потужні антигетьманські та прореспубліканські, демократичні настрої, відправили охороняти східний кордон Української Держави. Це, можна сказати, і врятувало формування.

За таких умов, вимушений дослухатися до німецьких порад, Скоропадський почав створення низки військових формувань, які б мали виконувати здебільшого охоронні та церемоніальні функції. Так з’явився Власний конвой Ясновельможного пана гетьмана всієї України у складі пішої та кінної сотень, що були укомплектовані переважно колишніми офіцерами; Особиста охоронна команда, вояки якої здійснювали безпосередню фізичну охорону голови держави та членів його родини, а також 800-особовий Загін особливого призначення, котрий мав забезпечувати порядок у місцях перебування гетьмана, маючи для цього на озброєнні навіть броньовані автомобілі.

Поступове, хоч і повільне зростання чисельності збройних сил Української Держави і формування нових військових частин почалося у другій половині літа 1918 р. Так, у липні 1918 р. почалося формування Сердюцької дивізії, яка мала у складі чотири піші полки, Лубенський кінно-козачий полк, гарматний полк та окрему інженерну сотню. Дивізія, яка мала комплектуватися як за рахунок добровольців, так і призовників, представників заможної верстви селянства, бажано з козацьким корінням, задумувалася як елітне, політично стійке з’єднання, аналог імператорської гвардії. Назву «Сердюцька» було обрано для дивізії не випадково — вона мала нагадувати про сердюцькі полки, створені гетьманом Іваном Мазепою, які загинули, захищаючи козацьку столицю, місто Батурин, 1708 р. Формування дивізії йшло досить успішно, тому наприкінці вересня 1918 р. її запланована штатна чисельність сягала 5000 вояків. Як писав пізніше сам гетьман Павло Скоропадський, «підбір офіцерів був прекрасний, а новобранці молодець до молодця, більшість з них були діти заможних селян… Деякі частини я оглянув, і повинен сказати, моє серце раділо, дивлячись на те, як швидко, при правильній постановці справи, наша молодь сприймає військову дисципліну. Відділи, які я оглянув, нічим, в сенсі підготовки новобранців, не відрізнялися від частин старої імператорської гвардії».