Суспільно-політичні твори

Але вернімось до речі. Д. Лозинський, подавши зміст видань УНП і зазначивши, що не все для нього вже ясне у програмі УНП, робить потім декілька своїх власних посилок і виводів та твердить, що ідеалом УНП є державна самостійна Україна в капіталістичнім устрої. Значну частину своєї статті присвячує він потім доказам, що такий ідеал зі становища соціального питання є антипоступовий, реакційний.

Може, й справді були якісь неясності в наших виданнях, хоч ми й хотіли говорити ясно, але д. Лозинський, на нашу думку, з більшим правом міг би прийти з наших публікацій до цілком противної думки. Ми зовсім годимось з д. Лозинським, що капіталістична самостійна Україна не була б ніяким поступом для українського народу, і раз назавжди заявляємо, що нашим ідеалом є соціалістичний лад, але зовсім не такий, як його собі уявляють панове з РУП або соціал-демократи з їх централістичною всеїдною державою. Може, вже се перше ч[исло] нашої часописі ближче пояснить наші думки, і в усякім разі наша часопись присвячена власне для тієї цілі.

На сьому ми могли би й закінчити наші уваги, але є дуже цікаві подробиці в аргументації д. Лозинського, на які хочемо відповісти. Як відомо, УНП уважає, що «соціальна справа незалежної нації — се її свята справа, соціальна справа поневоленої нації лежить в руках пануючої нації і то її пануючих клас». На думку д. Лозинського, УНП тут «зовсім розминається з правдою» (вислів, по правді кажучи, до ідеології не відповідний!). На жаль, д. Л[озин-ський] не дає в сій точці ніякої аргументації, а лиш висловлює свій страх, «чи не повстала би зараз коаліція всіх інших держав, аби покарати бунтівників і привернути повалений пролетаріатом якоїсь держави через соціальну революцію божий і людський порядок»? Се нас зовсім не лякає, як знов і не пересвідчує в тому, що соціальна справа єсть справою інтернаціональною, як не злякало се французів, в громадсько-політичної історії котрих, здається, добуває д. Лозинський свою гадку! Та же й під той час хіба не голосили (коли вже брати аналогії!) французи, що справа громадсько-політичної свободи є справою всесвітньою («права людини й громадянина» на тім повстали) і хіба не хотіли вони сього силоміць накинути іншим народам? А врешті, хіба Франція віддавна не користується політичною свободою, яка до Австрії дійшла тільки почасти, а Росія ще й досі перебуває у рабстві? Отже, можливо і цілком натурально, що одна країна, один нарід заведе вже соціалістичний лад, а інші ще переживатимуть капіталістичний, бо еволюція не всюди однакова, а соціальна революція не єсть справою одного вибуху.