Суспільно-політичні твори

Таким чином самостійні згромадження спілки однодумих людей, з’єднані між собою спільним ідеалом «самостійної України», як ми її розуміємо, се й єсть форма нашої партійної організації.

Але який спосіб ми уважаємо за найкращий, щоб утворити повстання?

Розвит людського достоїнства, піднесення морального рівня, розвит у людини незалежності та гордості, які примушують людину не скорятись перед чужою сваволею, пручатися проти всякого поневолення, повставати проти всього, що їй здається помилкою або нісенітницею.

Ми зовсім не одурюємо себе, ніби — при звичайній ході речей — можна сьогодні улаштувати повстання. Ні, бо повстання (революція) йде за розви-том (еволюцією). Минули вже ті часи, коли народним трибунам щастило запалювати юрбу своїми промовами і користуватись нею для знесення власті. Коли ми говоримо про повстання, ми передбачаємо довгий час приготування до нього.

Усяка боротьба проти установленої власті чужинців, проти сучасного суспільного устрою, чи буде се боротьба нападу, чи оборони, чи буде мета її осягнена без нехтування закону й чи з нехтуванням його — аби тільки ся боротьба мала на оці знівечення якоїсь несправедливості, знехтування якогось забобону, така боротьба допомагає повстанню і йде попереду, ніж вибухне останнє побідоносне повстання. Ся попередня боротьба навчає цілий нарід зрозуміти спільну мету, привчає його солідарізувати свої сили в ім’я повного визволення. Розуміється, часткові, дрібні повстання неминучі і безперечно потрібні. Кожне дрібне повстання — се ще один перейдений щабель до свободи, але кожне дрібне повстання мусить свідомо і виразно голосити ідеал «самостійної України». Без сього, без такої свідомості користь повстання нівечиться в дуже значній мірі. Повстання уявляється нам як довгий ряд бійок та баталій з одного боку з пануючими народами та їх властями, а з другого боку — з усякими капіталістами, де побіди і побиття чергуються раз у раз, але де невпинно твориться рух вперед!

Поміж іншими засобами ми уважаємо дуже корисним страйк-змову, чи той страйк має на оці присилувати пана платити більшу ціну за робітний день, чи зменшити орендну платню, чи й зовсім віддати селянам землю. Сей страйк мусить обхопити найширші околиці, і коли він стане всеукраїнським, тоді повстання буде тільки останнім кінечним його чином.

Заразом з страйком, який по самій природі своїй не єсть сумирний, мусить розвинутись більше смілива та рішуча діяльність, направлювана проти тих окремих людей, що наводять на село жандармів, солдатів, козаків і т. д., які б’ють, рубають і стріляють нас. Такими людьми суть шпиги, урядники, поліцаї, а часто пани або й попи. Проти таких людей ми мусимо оборонятись з усієї сили, і ті люди так чи інакше мають виїхати з нашої околиці або й зовсім зникнути...

Одним з дуже важних способів боротьби уважаємо, щоб ми ніколи і ні при яких нагодах не зверталися до наставленого чужинцями начальства, як старшини, станові, ісправники, губернатори, ні до правительствених судів. Усі спори та сварки мають розв’язувати й рішати виборні з-поміж нас самих шановні люди, чи сваримось ми за зроблену шкоду, чи й за право на землю, чи ґрунт. Хто не шануватиме свого власного суду, хто звернеться до власті, хто накличе на своїх людей правительствених посіпак, того треба бойкотувати, себто перервати з ним усякі зносини і робити йому шкоду. Хай ніхто до його ані заговорить, ані «здоров» скаже. Хай той зрадник буде нам зовсім чужий, хай тікає з нашої околиці, бо той чоловік гірший від злодія. А заразом з цим усім треба помалу готувати й добувати собі оружжя, ховаючи його від начальства до слушного часу. Силою шаблі та рушниці панують над нами начальство та пани. Отже, тільки шаблі та рушниці вони й бояться, тільки силу й шанують. За неслухнянство вони вбивають нас, маючи в руках оруж-жя. Треба проти сили вжити силу ж. Коли увесь нарід український зрозуміє се, коли по всій Україні зав’яжуться спілки та згромадження людей, коли в руках кожного українця буде шабля й рушниця, тоді ми скинемо навіки пано-вання чужинців, тоді нам не страшно цілого світу, бо нас 30 міліонів українців.