Син сонця [uk]

— Ти його не вбив! — озвався Шалья.

— Я бачив! — буркнув Карна, — та він залишився без шолома… І без своєї діядеми, за яку його звуть Кірітіном — увінчаним славою… Це теж неабищо — для початку! Розвертайся, Шальє!

Вони знову неслись назустріч один одному, і Карна наготував лука.

— Брате мій! — вимовив трохи не ніжно, — вороже мій…

Стріла з " Ґандіви " пробила лати Карни і глибоко увійшла йому в плече. Він побачив мигцем, як Арджуна повалився на борт колісниці, намагаючись вирвати стрілу з пробитих лат, і усміхнувся крізь біль. Вони все ще були на рівних, і шансів виграти двобій у нього було стільки ж, скільки й у Арджуни. Якщо не втрутиться Крішна… Звісно, сута мусив лише добре правити кіньми — і тільки, але Темноликому було байдуже до законів двобою… Карна відігнав від себе ці думки і зайнявся пораненим плечем. Витягати стрілу не було часу, тож він просто обламав древко біля самих лат. Обламав і пробурмотів прокляття — стріла пошкодила ремені кріплення.

Вайкартана зірвав свій шолом і труснув вологим чубом. Лати мали протриматись до наступного пострілу. Від різкого руху ремені луснуть, і він зостанеться безборонним. Тож постріл цей мав бути останнім — для Арджуни.

Шалья обернувся і здивовано глянув на шолом у руці Карни. Ратгін засміявся і кинув шолома на дно колісниці.

— Заважає цілитись, — сказав, — розвертайся, Шальє!

Шалья слухняно повернув, і раптом колісниця зупинилась. Карна не втримався на ногах, упав, але одразу ж підвівся.

— Що сталося, Шальє?

— Не знаю, — відповів князь мадрів, намагаючись зрушити з місця, — тут якесь болото…

«Щоб твоя колісниця, кшатрію, — раптом згадав Карна прокляття самітника, — в скрутну хвилину застрягла в землі! "

— Дгарма не завжди обороняє, - прошепотів воїн, — хоча я все життя намагався захищати справедливість!

Лати ледве тримались на пошкоджених ременях. Врешті, один з ременів луснув, і Карна був змушений скинути свій останній захист. На очах у воїна виступили сльози безсилого гніву. Він зістрибнув на землю і почав витягати колесо з болота.

А ворог наближався. Шалья крикнув:

— Він мусить відвернути, Карно, такий закон двобою! Вивільняй колісницю!

— Тримай міцніше віжки, суто! — буркнув Карна й підважив колесо. Шалья вдарив по конях, і повіз трохи посунувся вперед. Вайкартана підвів лице, збіліле від болю і напруги і побачив, що Крішна зупинив коней неподалік. Якраз на відстані пострілу.

— Ну що, нескорений! — гукнув Темноликий, усміхаючись, — тяжко?

— Арджуно! — озвався Карна, пропустивши повз вуха насмішку, — я вірю, що ти виконаєш заповіді кшатріїв, бо кому ж їх і виконувати як не тобі! Не гідно ратгіна убивати того, хто під час двобою опинився на землі через зламану колісницю! Стривай-но, я витягну колесо, і ми продовжимо бій!

— Гаразд, Радгеє! — почувся хрипкий голос Арджуни, — я знаю закони незгірше за тебе! Розвертай колісницю, Васудево!