![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
— Окрім тебе! — посміхнувся Темноликий, — і ти знищиш сина сути! Але спочатку ти маєш втішити брата…
Арджуна, прибувши до табору, зіскочив з колісниці перед наметом князя Пандавів і поспішно зайшов досередини. Крішна ковзнув за ним.
Юдгіштгіра лежав на підстеленні весь обвитий кривавими завоями. Та страшнішою за біль у ранах була душевна мука. Знову і знову старший Пандава відчував руку Карни на своєму плечі і чув знайомий ненависний голос: " Ти не знаєш, що таке честь воїна, сину Кунті! "
— Арджуно! — вигукнув поранений, побачивши брата, — ви живі — і ти, і Васудева, отже Радгея мертвий! Нарешті втихне моя мука, і я забуду про свою ганьбу! Розкажи ж як загинув той, хто здався мені Богом Ямою!
— Я бився з Ашваттгаманом, — неохоче відповів Арджуна, чомусь відчуваючи себе винним, — і вже бачив неподалік білий з золотом стяг… Але тут прокотилась полем чутка, що ви помираєте, старший брате! Та, хвала Богам, рани ваші хоч і тяжкі, але не смертельні, і я повертаюся до битви, аби врешті зупинити Карну.
— То цей асур ще живий?! — вигукнув Юдгіштгіра, — та невже він і справді звитий з променів Сур’ї?! Арджуно, безсоромний боягузе, як ти насмілився з'явитися тут, покинувши у битві Бгімасену?! Скільки разів ти обіцяв мені, що здолаєш Карну в двобої? Ніколи я й подумати не міг, що ти втечеш з поля битви, бо злякався Карни Вайкартани!
Під шаром пилюки і закреплої крови не видно було, як зблід Арджуна. Удар був тим сильніший, чим несправедливіший. Пхальгуна хотів завершити давню ворожнечу ще минулого дня, але Крішна мовив тоді: " Стривай-но! Цей чоловік повсюди хвалиться, що воля для нього понад усе. Спробуємо посадовити тигра на ланцюг! " Та Вайкартана прорвався через кільце ратгінів коштом вісьмох убитих та пораненого Сатьякі, котрий нині відлежувався у своєму шатрі і кляв сина сути на всі заставки. А що вже говорити про Юютсу, якого Карна відшмагав бичем! Арджуна сам зневажав цього напівшудру, котрий порушив присягу вірності брату і зверхнику Дурьйодгані не змигнувши оком, і тому вчинок Карни був йому до серця. Ні, Непереможний не боявся Карни! Він навіть його не ненавидів… Почуття, що сповнили душу Пхальгуни опісля вчорашніх " ловів на тигра», були швидше схожі на повагу й визнання.
— Якщо ти боїшся, — продовжував тим часом гнівно Юдгіштгіра, — віддай свого лука Крішні і будь його візничім, або подаруй " Ґандіву " тому, хто не тремтить перед грізним Карною!
Арджуна задихнувся і прикусив вуста. В його руці раптом опинився оголений меч, а карі очі спалахнули таким гнівом, що старший брат мимоволі сахнувся назад.
— Я присягнув, — глухо вимовив Арджуна, — вбити кожного, хто скаже мені: " Віддай «Ґандіву» іншому, бо ти не гідний священної зброї аріїв!» І нині я вб'ю тебе, Юдгіштгіро!
Крішна стрибнув вперед і охопив Арджуну впоперек, затиснувши його руки як лещатами.
— Зупинись, воїне! — владно вимовив володар Двараки, — отямся, Арджуно, не забувай про повагу до Великого Князя, і не дай ворожнечі стати проміж вами!
— Не йому називати мене боягузом! — вигукнув Арджуна пручаючись, — ти, брате Юдгіштгіро, сміливий лише на словах, а на ділі пасеш задніх! І ти думаєш, що я схожий на тебе?! Сьогодні ти вже бився з Карною, і де твоя перемога? З тебе ж сміється усе військо, бо безліч люду бачило, як шляхетний Карна подав руку подоланому! Ти, азартний лише у грі в кості, ти — причина всіх наших поневірянь, ти програв те, що ми, брати твої, завоювали для тебе! Через тебе, Юдгіштгіро, я хоч півгодини а був рабом! Тобі це не болить, а мені пече і досі! А тепер я добуваю тобі, винуватцю цієї війни, перемогу! І ти ще й ображаєш мене!
Юдгіштгіра німував, вражений цим вибухом. Він звик, що брати коряться йому без слова і ніколи не замислювався над тим, що коїться в їхніх душах.
Поволі згасав гнів в очах Пхальгуни, і каяття заступало його. Пальці воїна поволі розтислися, і меч брязнув додолу.
— Вибачте мене, старший брате! — озвався Арджуна стиха, — я винен перед вами… Нині я вертаюся до битви, аби підтримати Бгімасену і, нарешті, знищити нашого спільного ворога. Вибачте, прошу, нерозумні слова! Адже ви знаєте, що і життя моє, і меч належать вам!
Крішна випустив руки Арджуни і відступився набік. Пхальгуна підібрав меча і хотів був кинути його до піхов, але Юдгіштгіра утримав брата і над силу звівся на своєму ложі.
— Все так, як ти сказав! — мовив він хрипко, — моя вина в усьому! Вбий же мене, брате, бо через мене гине рід Куру!
— Пробачте! — ще раз повторив Арджуна, — будь ласка…
— Якщо гидуєш вбити боягуза, — вимовив Юдгіштгіра, — то дай мені піти геть! Бгімасена заступить моє місце, ти будеш правити за нього, а я віддалюся до лісу і там закінчу своє жалюгідне життя…