Син сонця [uk]

— Я не залишу вас, — сказав Сатьясена, — сил у мене мало, і рани кривавлять, але я битимусь за вас до загину! Зараз ми зробимо ноші і віднесемо вас у безпечне місце.

— Ні! — мовив Дурьйодгана, — мені не витримати болю! О, дитя моє, я помер би спокійніше, аби знав, що є кому помститися за мене!

- Є! — почулося з темряви. Три тіні виступили з-за дерев.

— Ашваттгаман! — сказав умирущий, — Кріпа! Крітаварман!

— Ми троє лишилися в живих! — заговорив Драуні, - ми чули, як радів ворог з твоєї муки! Ми присягаємо помститися за тебе! Я, брагман-воїн, присягаю в тому вірою і дгармою!

— Що ти задумав, Драуні? — спитав хрипко Дурьйодгана.

— Зараз переможці мирно сплять, — мовив Ашваттгаман, — вони навіть не виставили варти! Я згуртую вцілілих воїнів, і ми знищимо їх, як сови знищують сплячих ворон!

— Що ти говориш, небоже! — вигукнув Кріпа, та Ашваттгаман продовжив пристрасно:

— Шляхетні Пандави на кожному кроці плямують себе підлістю і безчестям! Та вони — переможці, і їм кричать " славу»! Немає більше в Бгаратаварші кшатріїв, усі вони полягли в бою, а ті, хто залишився, не варті зватися воїнами! На тисячі шматків розлетілась дгарма, і розбили її Пандави з Крішною! Згадайте-но, Кріпо, як загинув мій батько! А Бгішма? А Карна? Син Сонця лежить непохованим на полі бою, і в спині у нього стріла, а він же ніколи не тікав від ворога! А подивіться на Дурьйодгану! Його муки розривають мені душу! Коли таке бувало, аби арії кидали пораненого, хоч би і ворога, на поталу хижим звірам! Ніщо не змусить мене відмовитись від задуманого!

- Іди, Ашваттгамане! — прошепотів Дурьйодгана, — Іди і зроби це! Але Сатьясену я не пущу з вами, в пам'ять його батька. Карна не допустив би вбивства сплячих і безборонних… Ах Карна… Карна… Загинув останній кшатрій, добий же, Драуні, тих, хто зганьбив ім'я воїна!

І рушив син Дрони на страшну справу, а Сатьясена залишився доглядати пораненого, довкола якого кружляла смерть.

А перед ранком почувся гуркіт колісниць — то повернулись троє воїнів. Дурьйодгана метався у передсмертному маренні і вже нікого не пізнавав. Став на коліна тоді Ашваттгаман і втер кров з чола Дурьйодгани.

— Ганьба Крішні та Арджуні! — озвався, — тебе убив, о князю, безчесний ворог! Та душа твоя піде до чертогів, де спочивають відважні! Вітай же свого навчителя, і скажи йому, що я вбив Дгріштад'юмну! Обніми Карну, але не говори Вайкартані про мій вчинок! Пандавів з Крішною не було у таборі, і лише це їх врятувало, та мертві князі матсьїв і панчалів, і немає більше синів у Драупаді! Всіх їх, і ще двох синів Арджуни від інших жон ми перерізали у їхніх наметах під час сну!

— Я почув тебе, двічінароджений! — прошепотів раптом притомно Дурьйодгана, — і вмираю відомщеним! Прощавайте друзі мої вірні! Рятуйся, Сатьясено! А ви, троє, втікайте в гори від помсти Пандавів, і хай щастя не покине вас!

І з цими словами князь Гастінапуру пішов шукати Карну в позасвітті, а Сатьясена з обома візничими вирішили пробиратися у місто, бо їх непокоїла доля Радги і Адгіратги.