Син сонця [uk]

— Онде стяг з Хануманом! — крикнув до Карни князь мадрів, — це твій бій, о Карно, бо нема іншого воїна, який був би рівним Пхальгуні! Дивись, він розгубив своїх охоронців, спини ж Пандава, о Карно, здолай його! Всі Куру зібралися нині біля тебе, як біля останнього стягу!

— Отепер, Шальє, - засміявся Карна, — ти знову кшатрій і вже не боїшся Арджуни! Та тільки не відверне Непереможний і цього разу?

— Ні! — крикнув Шалья, — він не хоче іншого супротивника окрім тебе, бо ти перемагаєш!

— Пробоєм, Шальє! — сказав Карна, — рушай! Ах, Боги, вони пробилися до Бгімасени, Арджуна та решта його ратгінів! Ну то нічого! Здолаємо!

— З ким це б'ється нині Бгіма? — спитав Шалья, намагаючись роздивитися у хмарах пилу короговку супротивника грізного Бгімасени.

— То колісниця Дугшасани! — гукнув Карна, що мав гостріший зір, — О, великий Сур'я, Дугшасана загине, бо лишився без сути і сам править кіньми! Давай, Шальє! Вперед!

Вони рухалися вперед, і шлях їхній було мічено тілами піхотинців-панчалів. Але Дугшасану, на рятунок якому поспішав Карна, вже ніщо не могло врятувати. Удар нищівної булави Бгімасени збив воїна з колісниці на землю. Бгіма зіскочив теж і кинувся до поверженого ворога.

— Я присягався душами предків, — вигукнув, — що вип'ю кров твого серця!

І, на очах у скам'янілих від жаху ворогів і друзів, Бгімасена розтяв ще живому Дугшасані груди мечем і почав смоктати теплу кров, наче раптом перетворився на ракшаса.

Бій довкола припинився. Шалья впустив віжки, а Карна застиг на колісниці з луком у руках. Розширеними від жаху очима Вайкартана дивився на окривавлене лице Бгімасени, той же пошпурив тіло додолу і крикнув:

— Це смачніше навіть за сому![45]

— Боги, — вимовив Карна, — і оце зве себе арієм?!

— Отямся, Радгеє! — закричав раптом Шалья, — тобі не личить страх! Дивись, Дурьйодгана відходить, бо горе за братом лишило його сил! Його лава теж може повернути! Пандави йдуть на тебе, Карно! Неси ж свою вагу! Поглянь, твій син вирвався вперед і прикриває тебе!

Врішасена дійсно опинився попереду і відважився напасти на Пандава Накулу. Сину Мадрі довелося пережити ще одну ганьбу: юнак убив стрілами двох його коней, а коли колісниця зупинилась, зіскочив зі своєї і пішов на Накулу з мечем за всіма правилами двобою. Накула спершу відбивався, але врешті зрозумів, що йому не здолати завзятого молодика і кинувся бігти до колісниці Бгімасени.

— Боягуз! — крикнув син Карни, — я і до того людожера доберусь, якщо батько не пристрелить його раніше!

— Вріша! — гукнув Карна стривожено, — на колісницю! Відходь!

Врішасена вистрибнув на свій повіз, віддав команду суті, але відійти не встиг. На нього мчав сам Арджуна, і юнак хоробро прийняв нерівний бій. Він стріляв і стріляв, і кров бризнула на лати Непереможного. Та свиснула стріла з " Ґандіви», пробила лати, і зупинила відважне серце сина Карни. Врішасена сповз на дно колісниці, вимовивши неслухняними вже вустами: