Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Тепер я міг повністю займатися своєю справою. У вівторок вранці я перевірив фальшиві посвідчення на ім'я Майєра і передав їх Карличкові. Він сказав, що негайно вирушає. Справжній Майєр за нашим розпорядженням перебував під тимчасовим домашнім арештом.
Скала з перекладачем пішли до пані Госсарт. Вона відразу ж прийняла їх і запросила до свого кабінету. Кабінет містився у причілковому крилі палацу. Біля вікна, на підвищенні, стояв письмовий стіл з червоного дерева. До нього вели дві високі сходинки. Привітно посміхаючись, пані Госсарт спустилася назустріч гостям і посадила їх у м'які шкіряні крісла.
Запитання про Віру Клімову її здивувало. Вона відповіла, що дівчина була в неї не більше двох годин. Потім Клімову супроводили аж до виходу служник і швейцар. Пані Госсарт схопилась за телефонну трубку, щоб покликати їх сюди, але Скала ввічливо зауважив, що свідків кликати не треба: це означало б недовір'я до пані Госсарт, а він не хоче ображати її.
— Вона вийшла через парадний хід?
— Звичайно, — відповіла чарівна пані Госсарт. — Ми ніколи не випускаємо відвідувачів іншим ходом, навіть коли це особисті гості когось із працівників посольства.
Скала, не виходячи за межі повноважень офіційної особи, запитав у пані Госсарт, коли і як вона запросила до себе Клімову. Та відповіла, що думка про це виникла в неї ще в машині, коли підвозила дівчину додому, тільки пані Госсарт не знала, коли у неї буде для цього вільний час. Виявилося, що гостю можна прийняти того ж вечора, і вона попросила подзвонити Клімовій. Це зробив швейцар — у неділю він завжди заступає телефоністку.
— Пробачте, а як у вас опинилася пані Мілнерова? — знову запитала Скала.
— Вона вас також цікавить? — здивувалася пані Госсарт. — Мілнерова прийшла до мене сама. Це особа не дуже симпатична.
— І все ж таки вона затрималась у вас значно довше, аніж Віра Клімова, — дивувався тепер уже Скала.
Пані Госсарт чарівно посміхнулася.
— Склалася дуже кумедна ситуація, — з захопленням почала розповідати вона. — Приходить Мілнерова, а в мене сидить Клімова. Звести їх докупи я не наважилась — виник би страшенний скандал.
Скала добре знав, що Мілнерова ніяк не могла прийти пізніше од Клімової. Швидше все було навпаки. Але він нічим не висловив свого недовір'я.
— Тоді я попросила Мілнерову трохи зачекати в літньому павільйоні і подбала про те, щоб її там почастували, а сама повернулася до Віри Клімової, — продовжувала красномовно брехати пані Госсарт. — Потім провела Клімову і прийшла до неї. Мілнерова вже була напідпитку. Вона багато говорила, їла хліб з паштетом, цукерки, але найбільше пила. Мабуть, з горя. Жінка не схотіла нікуди йти, і я вимушена була залишити її переночувати в себе.
Скала і його колега слухали пані Госсарт, вдаючи з себе простачків, які вірять кожному її слову. Отже, розмова була взаємно нещирою. Скала вже хотів розкланятись, коли до кімнати зайшов бездоганно зодягнений чоловік років тридцяти п'яти. У нього в руці була тека з якимись папірцями. Побачивши відвідувачів, він зупинився і сказав по-англійськи:
— I am sorry. I did not notice.
Пані Госсарт швидко переклала зміст його слів: «Вибачте, я не помітив».
Довелось відрекомендуватися, і тут Скалі, нарешті, знадобився перекладач. Ім'я джентльмена було Браун, він працював секретарем. Пані Госсарт з усмішкою розповіла йому про мету нашого візиту. Браун уважно вислухав її, його обличчя посерйознішало.
— Своїми жартами ви тільки заважаєте справі, леді.
— Пробачте, — спробувала виправдатися пані Госсарт, — але я ні в чому не винна.
— Мені здається, що ви допустилися помилки. Пан радник посольства також звернув увагу на ваших відвідувачок. Я боюсь, що він напише про це доповідну записку, — сказав Браун.
Він поклав теку на письмовий стіл і, вклонившися, вийшов.
— Ми теж підемо, — підвівся Скала. — Дякуємо за інформацію. До речі, ми шукаємо Арнольда Фієдлера. Він часом не приходив до вас?
— Про нього я тільки чула, — відповіла пані Госсарт. Вона була ніби чимось засмучена.
— Ось так, — підсумував Скала. — Вона злякалась, що посол покарає її за світські розваги. Але пані досить хитра, щоб виявляти свої почуття в присутності небажаних гостей. Виходить, що пан Браун прийшов лише для того, щоб задурити нам голови. Мені здається, що вони обоє глузували з нас.
— Бачите, ваш візит до посольства виявився корисним, — промовив я.
Скала висловив ще одне припущення:
— Пані Госсарт знайшла негідників, яким доручила зробити обшук на дачі, а також у квартирах Клімової та Мілнерової. Хто ці мерзотники? Передусім, лакей і швейцар, бо вони готові підтвердити, що Клімова перебувала в посольстві лише дві години, а потім вийшла на вулицю. Це міг зробити також і Браун.