Гобіт, або Туди і Звідти

Минув день, а потім і ніч. Наступного дня вітер повіяв із заходу і небо потемніло та спохмурніло. Ще було досить рано, коли в таборі зчинився галас. Скороходи донесли, що біля східної відноги Гори з’явилося чимало ґномів, котрі тепер поспішають у Діл. Надходив Даїн. Він ішов цілу ніч і тому прибув раніше, ніж очікували. Кожен із його воїнів був одягнений у сталеву кольчугу до колін, а на ногах мав обладунки з тонкої та гнучкої металевої сітки, таємницею виготовлення якої володіло тільки Даїнове плем’я. Ґноми взагалі надзвичайно сильні як на їхній зріст, але більшість воїнів Даїна вирізнялася силою навіть серед ґномів. У бою вони завдавали ударів важкими дворучними кайлами, а ще в кожного при боці висів короткий і широкий меч, а за спиною — круглий щит. їхні бороди були розділені надвоє, заплетені та заткнуті за пояси. Шоломи в них були залізні, черевики — теж, а обличчя — похмурі.

Сурми закликали людей і ельфів до зброї. Невдовзі стало видно, як ґноми сягнистим кроком сунуть по долині. Вони зупинилися між річкою та східною відногою, але кілька воїнів продовжили путь, переправилися через річку і підійшли до табору. Тут вони поклали зброю на землю і підняли руки догори на знак мирних намірів. Назустріч їм вийшов Бард, а разом із ним Більбо.

— Нас послав Даїн, син Наїна, — відповіли вони на перше поставлене їм питання. — Ми поспішаємо до наших кревних, під Гору, бо почули, що колишнє королівство відновлено. Але хто ви, що стоїте на рівнині перед укріпленими мурами, неначе вороги?

Звісно, в перекладі з церемонної та дещо старомодної мови, яка годилася для таких випадків, це означало просто: «Вам тут нічого робити. Ми йдемо далі, тож дайте нам дорогу — або ми почнемо бій!» Ґноми думали проскочити між Горою та вигином річки, бо ця вузька смуга виглядала не дуже захищеною.