Гобіт, або Туди і Звідти

То була жахлива битва. Найстрашніша з усіх пригод Більбо, яку він спершу найбільше зненавидів, — а згодом, ніде правди діти, найбільше пишався нею і найбільше полюбляв згадувати, хоча його участь у ній була зовсім незначною. Власне, він одразу ж надів свого персня і зник з очей, хоч і не цілком уникнув небезпеки. Навіть такий чарівний перстень не забезпечує повного захисту в разі нападу ґоблінів і не відвертає сліпих стріл та списів, — але він допомагає вислизати з-під ніг і захищає вам голову від прицільного удару замашного ґоблінського меча.

Ельфи перші пішли в наступ. їхня ненависть до ґоблінів була холодною та нещадною. Ельфійські списи та мечі відсвічували у присмерку крижаним полум’ям — стільки смертельної люті було в руках, які їх стискали. Щойно ворожа рать ущерть затопила долину, вони зустріли її градом стріл, і кожна зблискувала в польоті, ніби охоплена пекучим вогнем. Услід за стрілами полетіли тисячі списів. Здійнявся несамовитий вереск. Скелі почорніли від ґоблінської крові.

Ледве ґобліни отямилися після шаленої атаки і натиск ельфів послабився, як долиною прокотився гортанний рев. Горлаючи «Морія!» та «Даїн, Даїн!», з іншого боку посунули ґноми Залізного Кряжа з кайлами, а разом із ними — озерні люди з довгими мечами.

Ґоблінів охопила паніка, а коли вони повернулися лицем до нових супротивників, ельфи знову пішли в наступ — зі свіжим підкріпленням. Багато ґоблінів уже тікало понад річкою, щоб вирватися з пастки, і багато вовків почало кидатися на власних вершників, рвучи мертвих і поранених. Перемога здавалась уже близькою — аж тут згори долинули якісь крики.

То ґобліни видерлися на Гору з протилежного боку, і багато їх уже розсіялося по схилах над брамою, а інші, не звертаючи уваги, якщо хтось із вереском зривався у прірву, безоглядно мчали вниз — в атаку на відноги. До обох відног можна було дістатися стежками, які збігали з вершини Гори, а захисників було надто мало, щоб надовго відрізати ґоблінам шлях. На перемогу тепер годі було й сподіватися. Вдалося затримати лише перший натиск чорної лавини.

День хилився до вечора. Ґобліни знову зібрались у долині. У пошуках здобичі примчали зграї варґів, а з ними — особиста охорона Болґа, велетенські ґобліни зі сталевими шаблями. Невдовзі буряне небо почало темніти. Великі кажани й досі кружляли над головами ельфів і людей, впиваючись у поранених, як вампіри. Бард тепер боронив східну відногу, але, попри всі зусилля, поволі відступав, а ельфійські ватажки збилися довкола свого короля на терасі з південного боку, неподалік од вартівні на Кручому Бескеті.

Зненацька пролунав голосний поклик і від брами долинув звук сурми. Усі зовсім забули про Торіна! Частина муру, підважена важелями, обвалилась у заводь. З брами вискочив Король під Горою, а вслід за ним — його соратники. Де й ділися плащі та каптури — ґноми були в осяйній броні, а їхні очі палали червоним вогнем. У сутіні Торінові обладунки виблискували, наче золото у приску.