Гобіт, або Туди і Звідти

Згори на них полетіли уламки скель, які жбурляли ґобліни, але ґноми не відступили, а спустилися до підніжжя водоспаду, перестрибуючи з каменя на камінь, і кинулись у бій. Вовки та ґобліни-вершники падали їм до ніг замертво або розбігалися перед ними. Торін завдавав потужних ударів своєю сокирою, а сам, здавалося, був невразливий.

— До мене! До мене! Ельфи та люди! До мене! О мої кревні! — кричав він, і його голос лунав у долині, наче ріг.

Усі ґноми Даїна, змішавши лави, кинулись униз йому на підмогу. Донизу спустилось і багато озерних людей, бо Бард уже не міг їх стримувати, а з іншого боку надбігло чимало ельфів-списоносців. Ґоблінів знову було розбито, і полягло їх стільки, що Діл потемнів, осквернений купами їхніх трупів. Варґів розігнали, і Торін напосідав тепер на охоронців Болґа. Але він не міг пробити їхні лави.

За його спиною впереміш із трупами ґоблінів уже лежало багато мертвих людей, і ґномів, і прекрасних ельфів, котрі могли б довгі віки весело жити в лісі. І наскільки долина перед ним ширшала, настільки ж слабшав Торінів натиск. Його соратників було надто мало. Його фланги були незахищені. Невдовзі вороги перейшли в наступ, і ґномам довелося розташуватися великим кільцем, віч-на-віч із ґоблінами та вовками, які оточили їх зусібіч. Охоронці Болґа з виттям кинулися на них і врізались у їхні лави, ніби хвилі в піщані дюни. Друзі нічим не могли допомогти ґномам, бо лавина ґоблінів посунула схилами Гори з подвоєною силою, і всюди людей та ельфів поволі долали.

Більбо з болем дивився на цю картину. Він обрав собі спостережний пункт на Кручому Бескеті, серед ельфів, — почасти тому, що звідти було більше шансів утекти, а почасти (це промовляла його туківська жилка) тому, що в останній смертельній сутичці він волів би захищати Короля ельфів. Мушу сказати, що там був і Ґандальф, — він сидів на землі, ніби у глибокій задумі, готуючи насамкінець, як я припускаю, якийсь фінальний магічний залп.