Гобіт, або Туди і Звідти

— Повторюю, я не збираюся вступати в переговори з озброєними людьми під моєю брамою. І поготів — із воїнами Короля ельфів, котрих я згадую без особливої симпатії. Ця суперечка їх не стосується. А тепер забирайтеся геть, доки у ваш бік не полетіли стріли! І якщо захочете говорити зі мною знову — то спочатку відішліть ельфійське військо до лісу, де йому й місце, а тоді повертайтесь і складіть зброю, перш ніж наблизитися до мого порога.

— Король ельфів — мій друг, він допоміг озерним людям у скруті, зробивши це винятково з приязні, безкорисливо, — відказав Бард.

— Ми дамо тобі час розкаятись у твоїх словах. Схаменися до нашого повернення!

І він відійшов од брами й повів загін назад до табору.

Не минуло й кількох годин, як прапороносці повернулися. Наперед виступили сурмачі і просурмили короткий сигнал.

— В ім’я Есґарота й Лісу, — прокричав один сурмач, — ми звертаємося до сина Траїна — Торіна Дубощита, який іменує себе Королем під Горою, і прохаємо його добре обміркувати наші вимоги — інакше ми вважатимемо його нашим ворогом. Щонайменше він має передати дванадцяту частку скарбів Бардові, як убивці дракона та спадкоємцеві Ґіріона. З цієї частки Бард, із його ласки, зробить пожертву на допомогу Есґароту, але якщо Торін хоче сподіватися на дружбу та шану сусідів, як здавна було заведено серед його предків, — тоді нехай також уділить дещо зі свого статку для підтримки озерних людей.

Почувши це, Торін схопив роговий лук і пустив стрілу в герольда. Стріла ввігналась у його щит і забриніла.

— Коли така твоя відповідь, — крикнув герольд, — то я оголошую облогу Гори. Ви не покинете її доти, доки самі не покличете нас для перемир’я та перемовин. Ми не піднімемо на вас зброї — просто залишимо вас наодинці з вашим золотом. Можете їсти його, якщо забажаєте!

З цими словами посланці швидко подалися геть, залишивши ґномів обмірковувати їхнє становище. Торін був такий похмурий, що ніхто, навіть у великій потребі, не наважився чіплятися до нього, — більшість щиро поділяла його думку (за винятком хіба що старого товстуна Бомбура, Філі та Кілі). Більбо, звісно, не схвалював такого повороту подій. Гобіт уже був ситий Горою по горло, а опинитися в облозі йому й поготів не смакувало.

«Усе тут, у Горі, просмерділося драконом, — бурчав він собі під ніс, — і мене від цього нудить. А запиханці вже просто стають мені поперек горла».