П'ята Саллі

Шістнадцять

Коли я розплющила очі, то побачила Роджера, що схилився наді мною та занепокоєно роздивлявся моє обличчя.

Я промовила:

— Ти знайшов мене, прекрасний принце.

— Тільки для запису, — сказав він, — скажи, як тебе звуть.

— Саллі Портер, — сказала я.

– І як ти почуваєшся?

— Так, ніби довго бігла крізь темряву. Так, ніби я щось втратила й у той же час — знайшла себе. Я знаю, що я Саллі, та я також і Деррі.

Ці слова не зовсім точно вказували на мої почуття. То було відчуття повноти, хвилювання. Світ був чудовим і я любила в ньому всіх. Ні, я не була Полліанною[114] чи якоюсь відірваною від реальності. Я знаю, що є і страждання, і втрати, і зло, але вони були десь далеко. Я відчувала себе в безпеці та щасливо.

Тоді помітила пов’язку на плечі.

— Я дещо забула, правда? Те, що я витісняю.

Він допоміг мені сісти.

— Ти пережила дуже болючу подію. Залишаться як фізичні, так і емоційні шрами.

— Я думала, що вже зцілилась. Якусь мить я почувала себе такою щасливою, такою цілісною.

— Так і має бути. Ти багато досягла й надалі себе так само почуватимеш. Глибоко заховані спогади можуть час від часу виринати на поверхню. Буде важко згадувати давно забуті події. Кохання. Втрати. Ненависть. Та ти пам’ятатимеш їх епізодами однієї історії.

— Не знаю, про що ти говориш, — засміялася я. — Я нікого в житті не ненавиділа.

Він кивнув.

— Тому що ти добра, чудова людина.

Я бачила, що Роджера щось турбує, та він був ще не готовий мені про це сказати.

— Я хочу навчити тебе деяких прийомів, які допоможуть контролювати себе та припинити провали в пам’яті. Зараз у нашому суспільстві багато говорять про те, щоб давати своєму внутрішньому я відпускати проблеми та витісняти когнітивні та розумові процеси. Для тебе така необачна поведінка є небезпечною.

— Не думаю, що я можу вплутатися у щось схоже, — сказала я.

— Все одно, будуть моменти, коли ти відчуватимеш, що стоїш за волосину від того, щоб знищити себе. Зараз ти фактично, сама по собі — ніхто не прийде на допомогу, ніхто, окрім тебе самої, не стежитиме за твоїми думками та діями…

— ВОсП та Слідопитка.

— Що?

— У мене в голові просто вигулькнули ці слова. Хіба ти їх так не називав колись? ВОсП та Слідопитка.

— Правильно, — сказав він. — І замість них тобі доведеться самій бути і провідником, і стрілочником, щоб тримати свою головну колію відкритою, коли на повній швидкості нестимешся вперед.

— Я в захваті від твоїх мовних зворотів. Головне, щоб моя свідомість не опинялася у хвості поїзда.