Улісс

Glo—о—ri—a in ех—cel—sis De—о[125]

Він підводить руки. Завіса падає. О, квіти! Дзвони на дзвонах їдуть і дзвонами поганяють.

— Так, безперечно, — озвався бібліотекар-квакер. — Вельми повчальні дебати. Без сумніву, містер Мулліган теж має свою точку зору на п’єсу і на Шекспіра. Треба брати до уваги всі сторони життя.

Він усміхнувся, обводячи очима всіх і кожного.

Красень Мулліган подумав і сказав спантеличено:

— Шекспір? Здається, я чував про такого чоловіка.

І враз по його широкому обличчі промайнула радісна усмішка.

— Ну звичайно ж, — оголосив він, згадавши. — Це той хлоп, що пише, наслідуючи Сінга{427}.

Містер Кращ обернувся до нього.

— Вас шукав Гейнс, — повідомив він. — Ви, часом, не здибалися? Він гадав, що ви потім побачитеся в Д.П.К. Тепер він пішов до Ґілла купити Гайдові «Любовні пісні Коннахту».

— Я йшов через музей, — пояснив Красень Мулліган. — Що, він був тут?

Співвітчизникам британського барда, певно, геть набридли наші спроби творити нові теорії щодо його творчости. Мені казали, що вчора одна акторка в Дубліні виступила у ролі Гамлета в чотириста восьмий раз. Вайнінг гадав, що принц насправді був жінкою. Невже ніхто ще не спробував зробити його ірландцем? Здається, суддя Бартон{428} робить кроки в цьому напрямі. Він присягається (маю на увазі, присягається його високість, а не його ясновельможність) святим Патриком.

— Але найпримітніше з усіх є міркування Вайльда, — озвався містер Кращ, піднімаючи свій примітний блокнот. — У його «Портреті містера В. Г.», де він доводить, що автор сонетів — якийсь Віллі Г’юз, що володіє всіми барвами.

— Тобто, вони присвячені Віллі Г’юзу? — перепитав бібліотекар-квакер.

Або Гіллі В’юзу. Або Вільяму Гіперпоету. Або В. Г.: угадай-но, хто він.

— Авжеж, присвячені Віллі Г’юзу, — поправився містер Кращ, охоче коригуючи свій глосарій. — Звичайно, тут іде цілий ряд парадоксальних зіставлень: чим володіє Г’юз — барвами чи фарбами? Характерні спроби зіставити їх, типово вайльдівська, розумієте, манера. Легенький дотик пензля.

Він усміхнувся — білявий ефеб — і його погляд легенько торкнувся до їхніх облич. Потамований Вайльд.

А ти, виявляється, з біса дотепний хлопець. Вихиливши три чарочки за дукати містера Дізі.

Скільки ж я витратив? Та всього лиш кілька шилінгів.

На чималий гурт газетярів. Гумор п’яний і тверезий.

Дотепність. Ти охоче віддав би всі п’ять різновидів спроможности свого розуму за молодецьке вбрання, в якому він оце викаблучується. Ознака потамованого жадання{429}.