Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Стівен крутнувся на стільці.
— Тягар доведення на вас, а не на мені, — сказав він, насупившись. — Якщо ви заперечуєте, що в п’ятій дії «Гамлета» він затаврував її ганьбою, то розтлумачте мені, чому за всі тридцять чотири роки від дня їхнього одруження і до того дня, коли вона його поховала, про неї немає жодної згадки. Усі ці жінки провели в могилу своїх чоловіків: Мері свого чоловіченька Джона, Енн свого бідолашного любого Вілла, коли він з’явився, щоб померти вдома, з досадою, що помре перший, Джоан — своїх чотирьох братів, Джудіт — чоловіка і всіх синів, Сьюзен — теж чоловіка, а дочка Сьюзен Елізабет, якщо скористатися словами її діда, одружилася з другим, позбувшися першого{440}.
Щоправда, так, одна згадка є. У ті роки, коли він жив і розкошував у столичному Лондоні, їй, щоб сплатити борг, довелося позичити у батькового пастуха цілих сорок шилінгів. То, прошу, поясніть це. І також поясніть ту лебедину пісню, в якій він явив її вікам потомним.
Він подивився на них. Вони мовчали.
І Еглінтон на це одвітив:
Тпру!
— У ті часи меблів у хатах наших милих селян було з біса мало, — зауважив Джон Еглінтон, — як, мабуть, і тепер, якщо покладатися на сучасні п’єси, де бачимо селянський побут.
— Він був багатий поміщик, — пояснив Стівен. — Мав свій герб, був у нього маєток і земля була у Стратфорді, і будинок у Лондоні в Ірландському дворищі, вкладав гроші у фінансові оборудки, допомагав провести закони у парламенті, визначав розміри церковної десятини. То чом він не міг залишити їй своє краще ліжко, якщо бажав, щоб вона прохропіла в мирі й спокої решту дарованих їй долею ночей?
— У них там були, певно, два ліжка, одне краще, а друге не дуже, — висловив свій тонкий здогад містер Недуже Кращ.
— Separatio a mensa et a thalamo[130]. — Довершив Красень Мулліган, і всі йому посміхнулися.
— Античні автори згадують{441} прославлені ліжка, — наморщив лоба, ліжково посміхаючись, Недуже Еглінтон. — Спробую пригадати.
— Античні автори згадують, що Стагірит, школяр-розбишака і лисий язичницький любомудр, — випередив його Стівен, — умираючи у вигнанні, відпустив на волю своїх рабів, наділив їх дарами, пошанував предків, заповів, щоб його поховали поряд із тліном його покійної дружини і попросив друзів, щоб вони подбали про його давню коханку (згадаймо про новочасну Герпіллу, про Нелл Ґвінн), хай вона живе в його віллі.
129
Крапка (нім.).
130
Відлучення від стола і від ліжка (лат.).