Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
— Подейкують, що нас чекає літературний сюрприз, — повідомив бібліотекар-квакер дружнім запопадливим тоном. — По місту пішла чутка, буцімто містер Рассел зібрав докупи цілу в’язку віршів{406} наших молодих поетів. Усі ми чекаємо з чималим інтересом.
З чималим інтересом він подивився туди, де у висвітленому лампою конусі сяяли три обличчя.
Дивись-но. І запам’ятай.
Стівен позирнув униз на безголовий широкополий бриль, почеплений на його ясеновий ціпок, що притулений до коліна. Мій шолом і меч. Ледь торкнутися вказівними пальцями. Дослід Арістотеля. Один чи два. Принцип необхідности полягає в тому, що якась річ може бути тільки така, а не інакша. Відповідно, один бриль це тільки один бриль.
Слухай-но.
Юний Колам і Старкі{407}. Джордж Робертс відає комерційною частиною справи. Лонгворт пречудово розхвалить видання в «Експресі». А чи зуміє? Мені сподобався «Погонич» Колама. Атож, я вважаю, у нього є та вийняткова штука — геніальність. То ви гадаєте, у нього справді є вияви геніальности? Єйтс захоплювався його рядками: …як грецька ваза, що з глибин віків явила нам свою окрасу. Невже? Сподіваюся, ви зможете прийти увечері. Малакай Мулліган буде теж. Мур просив його привести Гейнса. Ви чули дотеп міс Мітчел щодо Мура і Мартіна? Що Мур це — Мартінові гріхи молодости? З біса дотепно, хіба ні? Ці двоє нагадують Дона Кіхота і Санчо Пансу. Доктор Сігерсон твердить, що нашого національного епосу ще не створено. Мур — саме той чоловік, який здатен його створити. Лицар сумного образу в нашому Дубліні. У шафрановому кільті? О’Нілл Расселл? Авжеж, він повинен розмовляти великою стародавньою мовою. А його Дульцинея? Джеймс Стівенс пише дуже симпатичні нариси. Здається, ми набуваємо певної ваги.
Cordelia. Cordoglio[119]. Найсамотніша з дочок Ліра{408}.
Закутень. А тепер покажи свій французький полиск.
— Щиро дякую вам, містере Расселе, — мовив, підводячись, Стівен. — Якщо ваша ласка, прошу, доручіть цього листа містерові Норману{409}…
— Так, певна річ. Він його опублікує, якщо вважатиме вартим уваги. Ми отримуємо стільки листів.
— Я розумію, — відповів Стівен. — Дякую.
Боже поможи. Свинарська газета. Любить биколюбів.
— Сінг обіцяв мені теж статтю для «Дани». Та чи будуть нас читати? Мені здається, що будуть. Гельська ліга хоче що-небудь ірландською. Сподіваюся, ви завітаєте увечері. Прихопіть із собою Старкі.
Стівен знову сів.
Бібліотекар-квакер одійшов од тих, що прощалися. Шаріючи, його лице вимовило:
— Містере Дедале, ваші пояснення істотно прояснили суть цієї справи.
Він тупцяв, порипуючи черевиками, а коли ставав навшпиньки, то підводився до неба на цілий підбор, і під шумок прощання стиха запитав:
— Отож, ви, мабуть, вважаєте, що вона зраджувала поета?
Питає, а обличчя стривожене. Чому він підійшов? З увічливости чи це його хвилює?
— Де прагнуть помиритися, — відказав Стівен, — там, певно ж, був роздрай.
— Авжеж.
Лис Христа{410} у шкіряних штанях, який тікає від мисливців і ховається в дуплі трухлявого дерева. Живе сам одинаком, сам рятується від погоні. Жінок, цих ніжних створінь, він привабив не одну, і блудниць вавилонських, і тих, що причетні до судових справ, і дружин шинкарів. Гра в гусей і лисицю. А в Нью-Плейсі гладке знеславлене бабисько, яке колись було такою гарною, такою стрункою, як яблунька, дівчиною, а тепер листя опало, голе дерево, і боїться сирої могили та відплати за свої гріхи.
— Це так. То ви вважаєте…
Він пішов, і двері за ним зачинилися.
І зразу ж під склепіннями затишного закутку запав спокій, стало спокійно і тепло на душі і потягнуло на роздуми.
Світильник весталки.
Тут він обмірковує те, що колись було й загуло: як би повелося Цезареві, коли б він повірив віщунові, куди б спрямувався плин подій; обмірковує можливості здійснити можливе, і досі невідомі нам речі, і те, яким ім’ям назвався Ахілл{411}, коли його сховали мешкати в дівчачому гурті.
119
Скорбота (іт.).