Безмірна залежність

— Ти чого так швидко пішла?

— Мені стало незручно перед цією дівчиною, — відповіла я, а потім розсміялася, — але це було дійсно круто. Дякую, що привів мене сюди. Проте, я хотіла б тепер подивитися на справжні пам'ятки архітектури.

— Тепер ми зможемо це зробити з почуттям виконаного обов'язку, — сказав Ілля, — але по дорозі подивимося ще на місцевих наркоманів і зайдемо до сексшопу. Подивишся на іншу сторону Мюнхену.

Я була вдячна Іллі за цю пригоду. Ніколи не була в подібних місцях, і мені стало цікаво.

— Знаєш, що я тільки що згадав? У мене ж прийом у лікаря-алерголога призначений на день твого від'їзду. Опівдні. А ти о котрій відлітаєш?

— Приблизно в цей же час. І що ти думаєш робити? — запитала я.

— Не знаю. Я не можу пропустити цей прийом — сестра мене вб'є.

Його відповідь мене засмутила.

— Тобто я повинна сама розбиратися зі своїм від'їздом? — запитала я роздратовано.

— Маковцева, не дратуй мене. Потрібно спокійно обговорювати всі питання. Я тому і заговорив про це, аби вирішити проблему. Ми обов'язково що-небудь вигадаємо, а ти поводься спокійно, — Ілля теж говорив з роздратуванням.

Я одразу згадала свого чоловіка, який завжди скаржився на те, що я занадто гостро реагую на всілякі дрібниці. Напевно, я дійсно поводила себе не найкращим чином.

— Просто мені не хочеться летіти, навіть не попрощавшись з тобою.

— Мені теж. Тому і кажу — щось обов'язково вирішимо. До речі, тут недалеко від будинків розпусти, — Ілля розсміявся, — знаходиться турагенція, в якій Маша працює. Зайдемо до неї, подаруємо твій подарунок?

— Так, звичайно!

Ми зайшли в офісну будівлю, піднялися на другий поверх і ввійшли до її кабінету.

— Маша у відпустці, — сказала нам її колега, — а ви щось хотіли?

— Так, мабуть, — відповів Ілля та перейшов на німецьку мову. Я почула слово «Іспанія». Усвідомивши, що Ілля не хоче, щоб я розуміла, про що він говорить, я вийшла з кабінету. Мені стало дуже сумно. Коли він вийшов, і ми попрямували до виходу, я намагалася на нього не дивитися.

— Що це з тобою? — запитав він, коли ми вийшли на вулицю.

— Все добре, — відповіла я.

— Щось не видно. Давай кажи, що не так. До речі, це не ти мені телефонувала? — Ілля простягнув мені свій телефон, і я побачила пропущений виклик з казахстанського номера.

— Ні, це не я, це твоя Олена! — відповіла я грубо.

— Чого ти так вважаєш? Я гадав, що це ти. Бачиш, цього номера у мене в телефонній книзі немає.

— А то ти не знаєш, що це код Казахстану. Я знаю, тому що з такого номера мені в серпні всілякі образи писали. Може, навіть саме з цього.

— Так, — Ілля обійняв мене за плечі, — не накручуй себе. Бачиш, я ж не відповів на виклик. Мені все одно, хто телефонував. Я просто гадав, що це ти. І що сталося, коли ми були в турагенції? Кажи як є.