Безмірна залежність

— Ні, почекай. Спочатку я віддам тобі подарунки.

Ілля був здивований і дуже задоволений. Я привезла подарунки не тільки йому, але і його сестрі, племінникам і навіть Маші з турагенції, яка купила мені квитки. Браслетики, які я купила ще в травні на Євробаченні, Ілля одразу надів, і зайнявся приготуванням вечері.

Я в цей час написала мамі, тітці, а вже потім озирнулася довкола: маленька кімнатка, розміром з кухню в стандартній квартирі, з умивальником, декількома тумбочками, двома столами, чотирма стільцями, шафою, ліжком, холодильником і балконом. Меблі старі, фіранка на вікні брудна. Так як місця було замало, а речей багато, здавалося, що кімната захаращена, хоча пилу не було, і підлога була чистою.

— Сходимо перед вечерею в душ? — запитала я.

— Давай після вечері.

— Мені некомфортно, я хочу змити з себе все.

— Не сміши мене. Що там змивати?

— Цей чоловічий егоїзм мене бісить, — сказала я і побачила, що Ілля замислився.

— Гаразд, йдемо. Бери рушник, взувай шльопанці. Я теж тоді душ прийму, — Ілля подав мені рушник. — А в туалет хочеш?

— Ні поки що, — і, на щастя, я сказала правду.

— Тоді серветки брати не буду.

— Гей, а чиї це шльопанці такі маленькі?

— Це сестри, — відповів Ілля.

«Звичайно, так я і повірила», — подумала я. Напевно, в них ходила Олена. Хоча, як показали наступні дні, жіночих речей в кімнаті Іллі не було.

Ми пішли в душ. Він знаходився на тому ж поверсі, і, на щастя, там нікого у цей час не було. Було всього дві кабінки.

— А буває так, що всі кабінки зайняті?

— Практично ніколи, — сказав Ілля, роздягаючись, — я не люблю, до речі, митися під одним душем.

— Я теж. Так що не хвилюйся, я сама з усім впораюся.

Я зайшла до кабінки, але Ілля пішов за мною.

— Я повинен прослідкувати, аби ти була абсолютно чистою, — просто пояснив він.

Він повністю мене помив: поливав душем, намилював моє волосся, тіло, змивав з мене піну, а потім витирав насухо рушником. Ілля повторював цю процедуру всі дні, доки я була у нього, а коли ми йшли до кімнати, незмінно повторював:

— Тільки нічого не чіпай тут руками.

У Іллі був невеликий пунктик щодо мікробів: він часто мив руки, протирав підлогу, а підошву моїх капців навіть продезінфікував. Мене це не турбувало, бо він не боявся торкатися мене і цілувати.

— А тепер довгоочікувана вечеря! Час поповнювати втрачені в наших любовних втіхах запаси енергії.

Вечеря, на перший погляд, здавалася не багатою, але була дуже ситною. На житній хліб Ілля намазав плавлений сир, зверху поклав дрібно порізаний часник, потім ковбасу і накрив все ще одним шматком хліба. Паралельно він постійно пхав мені до рота сири різних сортів, консервовані овочі, хамон, горішки, давав запивати все це йогуртом.

— Мені вже не лізе, Ілля, я наїлася.

— Давай ще трохи. Останній раз, відкривай рот.

Таких останніх разів було стільки, скільки потрібно було, щоб доїсти свій бутерброд. Зараз він нагадував мою маму, яка хитрістю завжди домагалася того, аби я все з'їла. Смак сиру і йогурта був мені незвичний. Я пам'ятала слова Іллі про те, що він часто купує прострочені продукти, щоб заощадити. Крадькома я подивилася термін придатності на упаковці: все було в порядку. Ілля виконав моє прохання і купив все свіже.