Безмірна залежність

Коли ми з мамою договорили, я спробувала виправдатися:

— Розумієш, ми завжди в курсі справ одне одного. Ми все знаємо одне про одного, кожного дня спілкуємося. Іноді від цього хочеться відпочити, особливо, коли я поруч з тобою.

— Кожного дня телефонуєте одне одному? — Ілля був вражений. — Тепер зрозуміло, чому ти така напружена. Гаразд, давай вечеряти. Сьогодні у нас дуже смачна салямі. Завтра субота, нам обов'язково потрібно буде сходити до крамниці, тому що в неділю тут нічого не працює.

– Із задоволенням піду до магазину! Мені потрібно купити шоколад своїм племінникам.

— Шоколадки я їм і так дам. Ти ж бачила, як їх у мене багато.

Було приємно це чути. Ілля був щедрим, придбав мені квитки на літак, готовий був пригощати моїх племінників. І я дещо згадала. Взявши свій гаманець, я дістала сто євро та поклала їх на холодильник.

— Ми домовлялися, що за квитки ми платимо навпіл. Коли ти до мене приїдеш, вчинимо таким же чином.

Ілля зробив вигляд, що не чує мене, і продовжував накривати на стіл. Думаю, він не хотів нагадувати про гроші, але ми так домовлялися, до того ж, я дала йому менше половини.

Після того як ми повечеряли і прийняли душ, Ілля ліг поруч зі мною і сховав у своїх обіймах. Ми знову дивилися смішні ролики в інтернеті, цілувалися, обнімалися. Він розповідав веселі історії зі свого життя. Але одна з них мене не потішила. Він знову почав розповідати про дівчат.

— Йдемо ми якось з одним знайомим по Тюмені, а попереду дівчина-білявка. Молода зовсім, років двадцять. Мені друг каже: «Слабо, Ілюха, номер телефону взяти?». Ну, довелося йти знайомитися. Номер телефону я, звичайно, отримав. Показати тобі її?

— Не потрібно. І взагалі, я не хочу про це розмовляти, — сказала я, трохи від нього відсторонюючись.

— Ось вона, — Ілля проігнорував мене і почав показувати фото в месенджері.

— Навіщо ти це робиш? — не витримала я. — Мені неприємно слухати, як ти спілкуєшся з якоюсь дівкою.

— Ти чого? Ми не спілкуємося. Хоча нещодавно вона мені надіслала смайлик. Я сам не зрозумів, навіщо.

— Ось з нею і спілкуйся, — сказала я, відвертаючись до стіни.

— Кохана, що ти таке кажеш? — почав Ілля, намагаючись розвернути мене до себе, але я відштовхнула його руку.

Деякий час ми лежали мовчки. Я все чекала, коли він обійме мене і заспокоїть, але замість цього почула:

— Саме це я мав на увазі, коли казав про свободу своїх дій і висловлювань.

— Твоя свобода не повинна завдавати оточуючим біль.

На це Ілля нічого не відповів, а ліг на свій матрац на підлозі. Настала гнітюча тиша. Він щось дивився в своєму телефоні, а я згорнулася калачиком на ліжку. Я одразу згадала його розповідь про те, як одного разу, коли Олена жила у нього цілий місяць, вони посварилися і більше двадцяти днів не спілкувалися. Ілля вмів контролювати свої емоції і вичікувати. Якщо він ображався, то примирення від нього не чекай. А я не хотіла провести дні, що лишилися, в тиші. Так, я вважала, що він не правий, але я не хотіла псувати наш відпочинок. Ця ситуація нагадала мені вічні суперечки з чоловіком, і у мене не було бажання це повторювати. Я розвернулася до Іллі і простягнула до нього руки: