Листи темних людей [UK]

2

Магістр Йоганн Шкуролуп1 здоровить магістра Ортуїна Грація

Дружнє повітання з несказанною відданістю шлю вам, велебний пане магістре! Оскільки, як каже Арістотель у «Категоріях», «сумніватися в окремих випадках корисно», через те одна пам’ятна приключка не дає мені спокою. Недавно я побував на ярмарку у Франкфурті. Ішов з одним бакалавром вулицею, котра веде на ринок, аж тут назустріч нам вийшли два мужі, з вигляду високошановні люди, в чорних мантіях, з широкими беретами на голові. Бог мені свідок, я подумав, що се два магістри наші, і віддав їм пошану, знявши берета. Тоді той бакалавр штурхнув мене ліктем у бік і прорік: «Ради бога, що ви чините? Таж се євреї, а ви зняли перед ними берета!» Охопив мене такий страх, неначе я побачив на власні очі самого дідька. І промовив я: «Пане бакалавре, хай бог помилує мене, бо я согрішив несвідомо. Але, як гадаєте, чи вскочив я у тяжкий гріх?» Бакалавр одразу сказав, що се, на його думку, смертний гріх, бо він підпадає під поняття ідолопоклонства і є переступ проти першої з десяти заповідей, котра гласить: «Віруй во єдиного бога». Тож коли хтось оддає пошацу єврею або язичнику немов християнину, той грішить проти християнства і сам уподібнюється єврею або язичнику; а євреї і язичники тоді скажуть: «Ага, виходить, наше віровчення ліпше, коли християни шапкують нам; якби воно не було ліпше, то вони не вшановували б нас». Таким чином, вони утверджуються у своїй вірі, нехтують християнською вірою і одмовляються од святого хрещення. На сеє я відповів: «Воно істинно так було б, якби хтось діяв нарочито, аде я скоїв невільний гріх, через те він простимий, адже якби я знав, що се євреї, і виявляв їм шану, то тоді я сподобився б спалення на кострищі, бо се була б єресь. Але сі люди ні словом, ні ділом не показали, хто вони такі, і, свідчусь богом святим, я подумав, що се магістри наші». Тоді він сказав, що се таки претяжкий гріх, і розповів мені таке: «Такий трапунок трапився і зо мною. Одного разу зайшов я у храм, а там перед розп’яттям Сгіасителя стояло дерев’яне зображення єврея з молотом у руці; я подумав, що се святий Петро з ключем, зняв з голови берета і впав на коліна. Потім я спохопився, що передо мною єврей, і пожалкував, що привітав негожого заблуду. Одначе на сповіді, коли я в монастирі братів-проповідників2 сповідував свої гріхи, мій сповідник твердив, що я скоїв смертний гріх, бо треба бути обачним у всьому. Додав, що він не в силі був би дати мені роз-грішедня, якби не мав єпископської влади, бо тут має місце єпископський випадок3. Пояснив він також, що, якби я скоїв проступок умисний, а не невільний, то тоді одпущення міг би дати лише особисто папа римський. Але я одержав прощення і розгрішеиня, бо сповідник мав єпископську владу. Божусь-присягаюсь ім’ям господнім, гадаю, що коли ви хочете снасти свою душу, то вам належить висповідатись перед офіціалом консисторії4.