Конан, варвар із Кімерії

Яр Афзал випростався, поглянув на кулю і хотів запхати її за пояс.

— Віднесіть цього бовдура в дім, — наказав він. — Він схожий на людину, що наїлася лотоса. Дивився на мене таким порожнім поглядом. Я… А-а-у-у!

У правій долоні вождь раптом відчув якесь дивне тріпотіння. Він замовк, і стояв, і дивився просто перед собою, бо в долоні він відчував… дивне ворушіння: щось там мінялося, рухалося, жило. Його пальці більше не стискали гладеньку, блискучу кулю. Він боявся поглянути туди, його язик присох до гортані, а долоня не хотіла розкриватися. Здивовані воїни раптом побачили, що очі Яра Афзала страшенно розширилися, а кров відринула з лиця. Несподівано з його губ, схованих у густій рудій бороді, зірвався жахливий крик болю, вождь захитався і звалився, ніби вражений громом, випростовуючи перед собою праву руку. Він упав обличчям до землі, а між його розтиснутих пальців виповзав павук — жахлива чорна істота з волохатими кінцівками і тулубом, блискучим, як шліфоване вугілля. Чоловіки заревли і відсахнулися від нього. Павук скористався панікою, доповз до тріщини в скелі й зник.

Воїни здивовано перезирнулися. Раптом серед шуму незрозуміло звідки почувся гучний, владний голос. Пізніше кожний із присутніх чоловіків, що залишилися живі, твердили, що це кричав не він, а тільки слова ці чули всі.

— Яр Афзал мертвий! Смерть чужинцю!

Цей заклик згуртував горян. Сумніви, недовір’я й страх розчинилися в приливі непогамованої жаги крові. Під небеса злетів розлючений крик, коли всі вазули підтримали цей заклик. З палаючими від ненависті очима вони кинулися вперед, хляпаючи полами плащів і піднімаючи ножі для удару.

Конан відреагував так само швидко. Миттю він опинився біля дверей будинку. Але горяни були надто близько, і уже на порозі він був вимушений обернутися і відбити удар півметрового ножа. Проломив нападникові голову, ухилився від удару іншого ножа, розпоров черево його власнику, лівою рукою повалив на землю нового супротивника, а ножем, якого тримав у правій руці, убив ще одного — і щосили вдарив спиною в зачинені двері. Пущений у нього ніж відколов від одвірка тріску просто над його вухом, але двері під вагою його тіла поступилися, і кімерієць задом улетів у будинок. Тієї ж миті бородатий горянин, що саме замахнувся для удару, втратив рівновагу і розтягнувся на повний зріст на порозі. Конан нахилився, схопив його за одяг і, вкинувши того в глибину кімнати, штовхнув двері назустріч наступаючим. Пролунав хрускіт поламаних кісток, а наступної миті Конан засував запори. Він поспішно обернувся, аби відбити напад чоловіка, який уже схопився з підлоги і як скажений кинувся на нього.

Жазміна забилася в куток, із жахом дивлячись на людей, які, б’ючись то влітали до кімнати, то викочувалися звідти, інколи майже падаючи на неї. Кімнату наповнив скрегіт і блиск сталі, а зовні натовп нападаючих вив, як зграя вовків, ударяючи кинджалами в бронзові двері, кидаючи в них каміння. Хтось притягнув колоду, і двері затремтіли під важкими ударами.