Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Притиснувшись до грудей свого викрадача, Жазміна не могла здолати сон. Незважаючи на нерівність дороги, що то йшла в гору, то спускалася в низину, кінна їзда має певний ритм, який у поєднанні зі втомою і потрясінням від надлишку подій навіває незборимий сон. Жазміна зовсім утратила відчуття часу і шляху. Вони їхали в повній темряві, у якій час від часу вона помічала абриси гігантських скельних стін, що підносилися вгору, немов чорні бастіони або величезні бруствери, котрі майже сягають зірок. Час від часу відчувала пустку зяючої внизу прірви, і її пробирав холодний подих вітру, що віяв серед недосяжних вершин. Поступово все покрила м’яка сонна мла: і стукіт кінських копит, і скрип збруї здавалися нереальними відгомонами сонного марення.
До Жазміни ледве дійшло, що хтось знімає її з коня і вносить по сходинках. Потім її поклали на щось шелестливе і м’яке, щось поклали під голову — схоже на згорнутий плащ — і дбайливо накрили одіянням, в яке перед цим її загортав Конан. Вона почула сміх Яра Афзала.
— Це цінна здобич, Конане. Гідна вождя афгулів.
— Я її взяв не для себе, — почулася буркотлива відповідь. — За цю дівчинку я викуплю з полону сімох моїх вождів, хай їм чорт!
Це були останні слова, які вона чула, перш ніж заснути глибоким сном.
Вона спала в той час, коли озброєні вершники прочісували поринулі в пітьму гори і вирішували долю королівства. Цієї ночі похмурі ущелини і яри наповнювалися дзвоном підків швидких коней, світло зірок відбивалося на шоломах і кривих шаблях, а дивні створіння на потрісканих вершинах скель виглядали з-за них, не розуміючи, що відбувається. Кілька таких примарних постатей на змарнілих конях причаїлися в темному яру, чекаючи, поки вдалині стихне тупіт копит. Їхній вожак, статурний чоловік у шоломі й плащі, розшитому золотом, застережно підняв долоню, тримаючи її так, поки вершники не проїхали мимо. Потім тихо засміявся:
— Певне, втратили слід! Або ж зміркували, що Конан уже в селі афгулів. Багато потрібно буде військ, аби викурити його з цієї лисячої нори. Удосвіта тут з’явиться чимало загонів.
— Якщо буде сутичка, будуть і трофеї, — сказав хтось за його плечима на іракчайському діалекті.
— Будуть і трофеї, — відповів чоловік у шоломі. — Та спочатку ми мусимо потрапити в долину Гурашах і зачекати на кінноту, вона ще до світанку вийде з Секундерама.
Він зострожив коня і виїхав з яру, його люди рушили услід — як тридцять обшарпаних примар.
5. ЧОРНИЙ ЖЕРЕБЕЦЬ
Коли Жазміна прокинулася, сонце було вже високо в небі. Дівчина не схопилася з ліжка, озираючись навколо порожнім поглядом і міркуючи, де вона перебуває. Прокинувшись, вона відразу пригадала всі події, що сталися напередодні. Від довгої їзди у неї боліли всі кістки, а її пружне тіло все ще відчувало м’язисті руки чоловіка, який так далеко її завіз.
Вона лежала на овечій шкурі, яка вкривала ложе з листя, кинутого на добре утоптану глиняну підлогу. Під головою у неї був згорнутий кожух, а ковдрою їй служив пошарпаний плащ. Вона перебувала у величезному приміщенні з нерівними, проте товстими стінами з неотесаних валунів, скріплених між собою висушеним на сонці болотяним баговинням. Могутні балки підтримували таку ж міцну стелю, в якій вона помітила прикритий лядою лаз. У товстих стінах не було вікон, тільки вузькі бійниці. Були також і двері — величезна плита з бронзи, поза сумнівом, вкрадена з якої-небудь вендійської сторожової вежі. Навпроти дверей виднів широкий грот, відокремлений від кімнати міцними дерев’яними ґратами. За ним Жазміна побачила прекрасного чорного жеребця, що жував сіно. Будинок служив одночасно фортецею, житлом і стайнею.
У іншому кінці кімнати дівчина в каптані й мішкуватих горських штанях сиділа навпочіпки біля невеликого багаття, смажачи смужки м’яса на залізній решітці, покладеній на каміння з боків багаття. Над багаттям у стелі виднів задимлений отвір, через який виходила частина диму. Решта диму сіруватими пасмами розповзалася по кімнаті.
Горянка через плече кинула погляд на Жазміну, показуючи обличчя зі сміливими вродливими рисами, потім повернулася до свого заняття. Зовні чулися чоловічі голоси, і через хвилину до будинку зайшов Конан, відчинивши двері ударом ноги. Уранішнє світло освітило його могутню фігуру, і Жазміна помітила ще кілька деталей, які вона не могла помітити вночі. Його одяг був чистим і незношеним. Широкого бакарійського пояса, за яким стирчав кинджал у різьбленій оправі, не посоромився б і князь, а крізь розстібнуту сорочку було видно сталь туранської кольчуги.