Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Якось одного дня 1876 року, блукаючи у таких спогадах, Симоніні почув, як унизу дзвонять у двері, а коли зійшов відчинити, побачив на порозі літнього чоловіка у сутані. Спершу він подумав, що то явився черговий абат-сатаніст, аби продати освячені облатки, та придивившись пильніше під копицю хоч уже й посивілого, але добре закучерявленого волосся, Симоніні впізнав абата Берґамаскі, якого не бачив безмаль три десятки років.

А от єзуїту, надто через бороду (яка наразі знову стала чорною, трошки присипаною сивиною, як і личить сорокалітньому чоловікові) було дещо складніше впізнати у чоловікові, що стояв перед ним, Симоніні, якого він востаннє бачив ще юнаком. Аж ось очі абата заблищали, й він промовив:

— Звісно, це ж ти, Симоніні, це дійсно ти, хлопчику мій! Чому ж тримаєш мене на порозі?

Чоловік посміхався, але хай ми й не посміємо назвати цю усмішку тигрячим оскалом, одначе котячим — безсумнівно. Впустивши чоловіка, Симоніні провів його до кабінету, а потім спитав:

— Як ви мене знайшли?

— Ох, Симоніні, хлопчику мій, — відповів отець Берґамаскі, — хіба ж ти не знаєш, що ми, єзуїти, знаємося на цьому краще за нечистого. Хоч нас п'ємонтці й витурили з Турина, але ми досі зберігали свої гарні знайомства у колах, на які, як я дізнався, ти, по-перше, працював, підробляючи заповіти, а по-друге, так уже трапилось, підсунув п'ємонтським спецслужбам доповідь, у якій згадував і моє ім'я, називаючи мене радником Наполеона III й людиною, що змовлялася на празькому кладовищі проти Франції та Сардинського королівства. Чудово вигадав, годі й казати, хоч згодом я второпав, що ти набрався цього у того антиклерикала Сю. Я розшукував тебе, але мені сказали, що ти був на Сицилії у лавах ґарібальдійців, а потім виїхав з Італії. Генерал Неґрі ді Сенфрон має чудові стосунки з орденом, тож він направив мене до Парижа, де мої брати мали знайомих в імператорських спецслужбах. Так я довідався, що ти зв'язувався з росіянами й що твоя доповідь про нашу зустріч на празькому цвинтарі перетворилася на документ, у якому йшлося про євреїв. Я дізнався, що ви шпигували за таким собі Жолі, тому розжився копією його книжки, яка лежала в конторі якогось Лакруа, що героїчно поліг у сутичці з підривниками-карбонаріями; тоді я зауважив, що Жолі також списав у Сю, а ти недолуго здряпав у Жолі. Врешті, мої німецькі брати повідомили, що такий собі Ґодше описав зустріч на празькому цвинтарі, під час якої євреї говорили приблизно те ж саме, що ти написав у документі, котрий продав росіянам. Ось тільки я знав напевне, що першоджерело, в якому згадувались ми, єзуїти, було твого авторства й складене воно було за багато років до книжки Ґодше.